Глава 10

У невелику тренерську ми ввалилися всієї різношерстною компанією, ще й з речами напереваги, а у кожної в руках був як мінімум один величезний баул або трохи менші, але два. Дихати в приміщенні різко стало нічим, бо кімната маленька, як то кажуть "три на чотири". Ще й крім нас тут вже був відвідувач. Натрапивши на грізний погляд Жарової, яка начепивши на носа окуляри, стала схожа на сувору вчительку, знітилися, а коли невисокий чоловік обернувся, щоб подивитися, кого нелегка принесла, навіть плечі мимоволі осунулися. Десь в глибині душі я розуміла, що кожна з нас повинна радіти побачивши спонсора, і, якщо не ноги цілувати, тому, хто дає нам гроші, то хоча б дружелюбно посміхатися. Але моральних сил на це не вистачало - у мене взагалі стримана ввічливість забирала надто багато енергії, і на сьогодні ліміт точно був вичерпаний.

До чоловіка я відчувала відверту неприязнь ще після того, як той прискіпливо оцінив, а точніше, не оцінив мій костюм на відборі. На вигляд він надто худорлявий, кволий, ніби серйозна хвороба тільки відступила, але відновитися ще не встиг. Спонсора, який хоче купити п'ять дівчат, щоб потішити своє его, я представляла зовсім інакше. Якщо і з лисиною, то лощеною, блискучою, ніби ганчіркою полірує перед виходом з дому, а ще обов'язково з пивним черевцем. Як показувала практика, саме такі особистості захоплювалися покупкою команд - сам до спорту ні на крок, а з іншого боку володіє футбольним клубом, хокейною командою або п'ятіркою синхронних фігуристок врешті-решт. Я ледь не розсміялася від власних думок, але ситуація максимально безглузда.

Чахлик невмерущій, як я охрестила його про себе, окинув нас оцінюючим поглядом і невдоволено похитав головою, ніби картинка його не радувала. Усередині клекотіло бажання збити з нього пиху, але я стоїчно трималася - це місце і, звичайно, гроші мені конче потрібні. Інакше вже до кінця наступного тижня піду просити милостиню - з усіх можливих варіантів, я вибирала саме цей, бо ні назад до батька, ні до улюбленої бабусі я ні ногою.

- Що ж! - задумливо пробурмотів собі під ніс Чахлик, поправляючи вузол краватки. - Подивимося, як будете працювати, дівчата. Може і вийде з вас щось путнє. А ти все-таки нічого... - він зробив крок до мене і його липкі, холодні пальці торкнулися мого підборіддя, покрутили в різні боки, щоб розгледіти обличчя під іншим кутом. Я натурально сторопіла, не в силах вимовити ні слова, осмикнути його руку або хоча б відвернутися убік, вириваючись з захвата. Що це, до біса було! В результаті лють, яка захльостувала зсередини, прорвалася холодним і коротким:

- Зуби дивитися будете?

Він завмер, ніби здивувавшись тому, що я хоч і була вівцею, але не зовсім мовчазною, а потім глухо розсміявся, хитаючи головою.

- Ні, на медогляд ви підете завтра, коли підпишете контракт... - я стиснула щелепи, а заодно і ручки рюкзака пальцями, щоб випустити хоч пару грамів злості - напружені м'язи виводили з організму адреналін, який плескався через край. Подумки наказала собі мовчати і дякувала довгим рокам роботи над своєю витримкою: на обличчі не сіпнувся жоден мускул, я навіть не кліпнула очима. - А ось трохи макіяжу і правда б не завадило!

Бах. Ось вона. Остання крапля в чані мого терпіння. Не тільки мого.

- Думаю, досить лякати фігуристок! - голос Ніни Ігорівни здався музикою для моїх вух - хоче кричати, що спортсменки з нас ніякі і всіх понабирали по оголошенню? Нехай! Її хоча б є за що поважати, а цього...блять...Чахлика - по-іншому не скажеш, я точно десь прикопаю, як тільки на ноги встану. Потрібно терміново дізнатися, хто він такий, що дозволяє собі так поводитися. Я між іншим знала, куди бити - в найближчий місяць я дама неповнолітня і не погребую цим аргументом скористатися, якщо ще раз наважиться розпустити руки. І, навіть запхавши гордість в одне місце, можу батька нацькувати, він точно вступиться за мою дівочу честь і спустить на цього работоргівця всіх собак - може так і помиримося. Ідеальний план.

- Тоді розбирайте контракти і додому - позбавлятися цих мішків під очима... - він знову похитав головою, даючи зрозуміти, що виглядаємо ми, як мінімум, не презентабельно, хоча я здогадувалася, що він може використати якесь вкрай невтішне порівняння типу "курки облізлі", - мені потрібні витончені, жіночні, юні, а не…

- Досить! - якими ми були в його очах так дізнатися і не вдалося, його тираду перервала Жарова, яка теж була жінкою і паплюжити нашу самооцінку остаточно не дозволила - вирішила залишити трохи і для себе. - Папери взяли, вдома уважно перечитали, підписали. Завтра вранці, як штик, на льоду о сьомій. За запізнення буду карати. Жорстоко.

Ми вийшли, кожна стискаючи в руках стос документів, в контракті було не менше п'яти-шести сторінок дрібним шрифтом, хоч під збільшувальним склом розглядай - ще й це знатно напружувало. Говорити не хотілося зовсім. Мене ніби вичавили за ці декілька хвилин, а після вдарили по голові чимось важким й випхали в коридор - стан не для того, щоб ділитися враженнями. Решта були в такому ж анабіозі, ніби до кінця не усвідомлювали, що все це відбулося насправді. Рита, взагалі, ледь переставляла ноги, налякалася, зблідла і стала схожа на тінь самої себе. Білявка так розгубилася, що навіть з її рота не вилетіло нічого хамського, засудливого, хоча я чекала саме на її репліку. На Хворостіну особливих надій не покладала з самого початку, знала, що під тиском вона швидко ламається, коли стикається з більш серйозним супротивником - немає в ній характеру, може діяти тільки хитрістю, тишком чи самостверджуватися за рахунок тих, хто не може дати відсіч.

- Тварюка! - насуплена шатенка, ледь зачепила мене плечем, крокуючи поруч. Аліна. Про неї я зовсім забула. Вона була небагатослівна, але їй навіть не знадобилися мати, щоб висловити свою думку. Зібрана, серйозна, в міру холодна - за це вона мені і подобалася. Бондаренко ніби віддзеркалювала мою поведінку, хоча я розуміла, це всього лише збіг, що ми такі схожі. Ця дівчина точно не стане когось копіювати, щоб сподобатися. Вона сама по собі.