Глава 3

- Нехай залишається, цей будинок покину я! – коли батько зазирнув до мене спальні, я вже розібралася з рахунком – в перший місяць з голоду не помру. Хоча чи можливо вижити в реальному світі на десять тисяч, я й гадки не мала.

- І куди зібралася? - він стояв, спершись плечем на одвірок і склавши руки на широких грудях, і дивився на мене. В черговий раз окинувши поглядом його статну фігуру, я подумала, який гарний чоловік мій батько. Красивий і нестерпний. В одному флаконі.

- В сбірну беруть, поїду подалі від тебе та цієї, - ледь втрималася, щоб не додати «шмари». - Не бійся на панель – ганьбити сім’ю – не піду!

- Якщо ти так вирішила, то зупиняти не буду, але допомагати також! – він немов знущався з мене, хитро мружив очі, єхидно посміхався. Весь його вигляд ніби говорив: "Подивимося, донечко, як ти впораєшся без мене, наскільки тебе вистачить". - Бери відповідальність за власний вибір!

- Батьківськи настанови завершено? Шуруй, донечко, на всі чотири?! – я пирснула від сміху, хоч на душі було важко. Чи то від страху, чи то від втоми судомою зводило ноги – сидіти та кидатися словами про самостійність було не страшно у своєму двоспальному ліжку, де покоївка вдень перестелила постіль.

- Саме так! – він кивнув, відштовхуючись плечем від одвірка і роблячи крок в коридор. – Надобраніч!

- Коли я з’їду, можеш віддати їй мою спальню! - кинула я наостанок, і батько, не повертаючись до мене обличчям, підняв вгору праву руку, показуючи пальцями "окей". Останнє слово залишилося за мною - тільки легше від цього не стало. Навпаки. Обурення зійшло швидко, а ось розпач, що охопив кожну клітину мого тіла, не давав заснути майже до самого ранку.

Про те, що батько почав діяти, я дізналася відразу - при спробі викликати таксі о шостій ранку. Карта, як я і очікувала, була заблокована і до використання не придатна – ось вам і початок самостійного життя. Відкривайте скарбнички, бийте свиней*, друзі.

- Ти чого така варена? – Ірина уловлювала зміни в мені так, ніби від мого тіла до неї були приєднані тонкі проводки, що повідомляли всі фізіологічні показники та нашіптували емоції - вона знала всі мої радощі і все, що мене гризе. – Тебе це запрошення так спантеличило?

- Ні, - я сумно покачала головою і позіхнула, від чого тут же почали сльозитися очі. – Розмова з батьком відбулася серйозна… Тож тепер, здається, я сама по собі! Вирішила їхати в сбірну, мотивації наразі вагон і маленький візок! У голодні часи буду її розливати по пляшках і продавати всяким ледарям. Слухай, а сбірна – це ж серйозно… В мене зарплатня буде якась?

- Цього року спонсори щедрі попалися, тому вирішили виступ команди до хокейного чемпіонату підготувати, - шепнула Ірина, чекаючи поки усі учениці з’являться на льоду, - знаю по секрету, що якщо все вийде, то вони готові відправити команду на Гран-прі з фігурного катання в якості «гостьового» виду. Там будуть команди з декількох країн. Тож вважаю, і вас не образять!

- Дивує лише одне: чому нову вирішили зібрати? Невже в нас нема «скатаних» дівчат? – я знову насупилася, намагаючись розгадати таємницю століття. У моїй маленькій голові такі дивні речі ніяк не вкладалися.

- Як дізнаєшся, розкажеш мені! А зараз лоб не хмурити і бігом на лід! - пронизливий різкий звук свистка змусив мене зіщулитися, відкинути усі зайві думки і почати розминку.

***

Батько, як я й просила, на моєму виступі не з’явився. Не сильно й треба – фиркнула я, коли повернувшись додому з призовою медаллю за перше місце, застала його на кухні з клятою білявою вішалкою. Він подивився на мене так виразно, що я ледь втрималася від міцного слівця, але знайшла сили з кам’яним обличчям пройти повз, не сказавши ні слова.

Леді Мері поселилася з нами у день знайомства, але за порогом батьківської спальні я її не бачила, мабуть красуня вирішила поберегти дороге нарощене волосся і не злити некерованого підлітка, який ні жуйкою, ні йти на крайні міри не гидував. Наступного дня прибула вантажівка з її особистими речами: весь тиждень я спотикалася об розкидані всюди коробки з її мотлохом і шипіла, боляче вдаряючись то мізинцем, то великим пальцем. Навіть почала рахувати дні до того, як сяду на літак, і цей дурдом закінчиться. При випадковій зустрічі в коридорі батько глянув на мене і з усього розмаху зачепив ногою одну з тих довбаних коробок - заричавши від болю, він схопився за стопу. Ледве стримавши сміх, я подивилася на нього і потисла плечима: "Ти сам її вибрав, батя! Терпи!"

Спершу він хотів привернути до цієї місії нашу Зіну, але вона з жіночої солідарності зі мною поїхала на тиждень доглядати за літньою мамою в якусь глушину, залишивши його на самоті вирішувати проблему. Ось так Фрекен Бок наваляла Мері Поппінс. Один - нуль, загадкова й рішуча молода леді, не прогавте парасольку!

За цей тиждень я зробила майже неможливе – перевела документи у столичний ВИШ. Не без допомоги зв’язків Ірини Володимирівни, але усе одно майже сама. Розлучатися з нею було важко, але я пообіцяла собі в цей будинок більше не повертатися і слово збиралася стримати.

- Уля, я вже за тобою сумую! - зізналася тренер, відвозячи мене проти ночі в аеропорт. Всі свої речі я привезла на каток ще до початка змагань, щоб обличчя ненависної Мері не затьмарювало радість перемоги. Однак, здорово прорахувалася, залишивши вдома закордонний паспорт. Батько і пальцем не поворухне, щоб відправити мені його, коли терміново знадобитися летіти на змагання - довелося їхати назад. Добре, хоч згадала, що чогось не вистачає.