Невидимий та видимий світи

Григорій Сковорода вчив, що існують два світи: видимий і невидимий. У світі невидимому день за днем проростають непорозуміння, страхи та усвідомлення безсилля. А у світі видимому…

Мілина однокласниця  загинула. Зробила крок з багатоповерхівки, ведучи трансляцію.

— Навіщо? — шепотіли перехожі. — У неї все життя було попереду.

 «Було… було… було», — відбивала луна. А кров  повільно розтікалася по доріжці.

Про що думає людина в останню секунду? Зазирнути в чужу голову  неможливо, якщо ти не вмієш спостерігати. Але хто і коли навчає нас  цього? Світ несеться вперед, і ми ледь встигаємо.

Коли Міла йшла до першого класу, школа здавалася безмежним всесвітом. А наразі перетворилася на маленькі шкарпетки. Пальці вже давно прорвали тканину, в них незручно і тісно, але вона щоранку натягує і йде.  Біля входу першокласник ховається за велетенським ранцем. Міла притримала важкі двері малявці й усміхнулася. У Міли ручка та пара зошитів на всі предмети.  У ранець першачка вмістилися б усі зошити 10-Б.

Зранку класна керівниця, яка трохи вища за  Мілине плече, кумедно сварить за невиконане домашнє завдання і занадто глибокий виріз блузки. Тепер поскаржиться  батькам, а батьки будуть виховувати, немов дитину. Міла давно не дитина.  Після уроків курить та запиває своє беззмістовне  життя пивом за рогом школи.

Вона могла б уже бавити власну дитину, а Алекс — командувати військом.  Вчитель історії якось розповідав, що у часи Римської імперії Александр Север став імператором у тринадцять і навіть брав участь у військовому поході проти персів. Сучасні ж діти роками протирають одяг за партами в школі, потім в інституті. П’ятнадцять років підготовки часто не мають до життя  жодного стосунку.  Тільки  формують  навички довго сидіти та складають у пам'ять стоси непотрібних знань.

Міла закінчує школу цього року, а що далі, не знає. Це так дивно. З шести років  вона чогось прагнула: малювала, танцювала, каталася на ковзанах.  Батьки платили за гуртки, заохочували розвиток, а недавно завили: усе, що тобі подобається, не може бути справою твого життя.

— Тобі потрібна серйозна професія, — підбила підсумок мама.

— Мамо, я хочу танцювати.

— Це професія для повій, — втрутився  тато, протягаючи  підручник із фізики. —Я бачив: у тебе складнощі з фізикою. Фізика корисна,  вона дає розуміння світу.

Міла гортала сторінки, на яких були лише формули й жодної відповіді на її питання.  За кілька місяців вона має вирішити, куди буде рухатися її життя, а вона навіть не розуміє, що їй подобається, окрім танців.

— Я хочу вивчитись на хореографа.

— Ну який з тебе хореограф? У тебе груди, стегна…— мати зміряла її критичним поглядом

— А у тебе що, немає стегон?

— Тебе ж відрахували з ансамблю. Викладач чітко сказав — профнепридатність. Порода в нас така. Не для танців.

Школа забиває голову вщент. Алгебра, геометрія, хімія, фізика… Міла вчить усе. Кожний вчитель впевнений, що саме його предмет —  центр всесвіту, а формула спирту чи теорема Піфагора — це те, без чого неможливо дихати. Мозок забитий бозна-чим, а життя… Невже воно не вагоміше за параграфи ?

Батьки не дозволяють їй навіть  спробувати… «Ти ще мала», —  кажуть вони і складають розклад її життя, не спитавши, чи Міла з ним згодна. Вона сумлінно виконує держпрограму, покірно вивчає вищу математику та зазубрює назви усіх частин підшлункової залози.  Хтось хоч на мить замислився, що дають їй ці назви? Як вони допоможуть, коли їй стане боляче чи самотньо?

— Це потрібно для загального розвитку, — відказав батько, не відриваючись від газети.

Відповідь дратує. Міла зривається на крик:

— Тату, а що воно таке — той «загальний розвиток»? Моя особистість розквітне, якщо я витрачу день на анатомію шлунка, а за тиждень  усе забуду, бо мені  нецікаво? Загальний розвиток — це ковтати все підряд, либонь щось знадобиться?

— Ми просто хочемо, щоб ти була щасливою.

— То чому я нещасна? Ви зачиняєте мене в чотирьох стінах, немов злочинця.

— Твоя справа —  навчання, — чує втисячне й розуміє: її слова не доходять до батьків

А що потім? Невже за один день, разом із отриманням атестата, вона раптом прокинеться дорослою? Їй вручать папірець — підтвердження того, що вона засвоїла програму. Міла почувається звіром, якого роками тримали в тісній загородці. Незабаром дверцята відчинять. Але ніхто не навчив її полювати. Ніхто не пояснив, як жити там, за порогом.

Що робити зі знаннями про будову шлунка, якщо ти не збираєшся ставати лікарем? Як логарифми допоможуть тобі зрозуміти, хто ти є насправді, якщо математика ніколи не стане твоїм вибором? Світ чекає на неї, але вона знає про нього лише з підручників, які давно застаріли.

Міла відмовилася їхати з батьками на Великдень до села. Мала намір зробити дещо недозволене. Вона вже два роки безнадійно кохає Алекса, а сьогодні вві сні незнайомка прошепотіла:

— Твоя мрія здійсниться на Великдень. Богиня  Фортуна вже вплела її у твою долю.

Того ж дня  Алекс посварився зі своєю дівчиною і на останньому уроці неочікувано сів поряд із Мілою. Невже сон пророчий?

— Мої батьки поїхали  до села. Приходь ввечері, — прошепотіла Міла, хапаючи долю.

— Ти впевнена? — ледь помітно посміхнувся Алекс.

— Так.

Боже, вона сказала це. Кохання виявилося сильнішим за сором’язливість та здоровий глузд. З мамою про таке не поговориш — страшно навіть уявити її реакцію. Їй байдуже, що Алекс — «секс-символ школи, а Марині вже сімнадцять. Місячні почалися в тринадцять. Організм давно готовий до продовження роду. Та читати про кохання в книжках— це одне. Зовсім інше привести коханого додому. Та тягнути далі не було сили — скоро  випуск, і вони розлетяться в різні боки.

Алекс прийшов. Свічки, шоколадка, вино, приглушений блюз і  поцілунки… А далі все сталося надто швидко. Алекс відвернувся і майже миттєво заснув. Міла лежала нерухомо, роздивляючись  кров на рушнику. Чому в кіно все так романтично, а насправді  зовсім інакше.  Образ «секс-символу» розвіявся. Поруч лежав звичайний хлопець, з яким навіть поговорити не було про що.