Замкнене коло

Що трапляється, коли закохуєшся з першого погляду? Що відіграє вирішальну роль — зовнішність чи погляд? За очима не впізнаєш, добра людина чи зла. Виникає раптове відчуття близькості: це він, єдиний на світі. І часто вже байдуже, що він за людина. Як то кажуть, любов зла. Тут і чатує пастка, бо стаєш здатною як на добре, так і на погане. Наче в тебе вбудовано пароль, а в нього — відповідь.

Діна закохалася багато років тому, але шанс бути з Олексою життя подарувало лише зараз. Точніше, не життя, а смерть. Влада, його дружина та Дінина подруга, загинула. Тепер такі смерті стаються щодня, бо війна триває вже другий рік. Уламки дрона впали на автомобіль. Мить — і людини немає. Це не піддається осмисленню. Розум відмовляється вірити, що Влада більше ніколи не усміхнеться, а Діна так і не розкрила їй свою таємницю. Були вони справжніми подругами чи Діна позбулася суперниці? Чому ж не радіє? Цвинтар — не місце для задоволення?

Діна вийшла останньою із зали прощання і дивилася, як гості сідають в автобус. Сіро-коричневий дим із крематорію летів просто в очі, викривляючи дійсність. Привиділися двері. Вони зі скрипом відчинилися: дідусі й бабусі, батьки, а тепер уже й Влада крокували туди. Діна стояла, щось тримало її, не даючи піти слідом.

— Владо! — гукала вона в порожнечу. — Владо, я кохаю твого чоловіка. Двадцять п’ять років кохаю. Вибач мені, але… Ти ж не будеш проти?

 — Ти без Олега? — звернувся до неї Олекса.

Примарний прохід зник. Діна намагалася вдихнути повітря, але воно не проходило. Дим в’їдався і різав очі. Вона притулилася до Олекси й завмерла.

 — Сідай до мене в машину.

 «Олекса вільний. Я повинна сьогодні залишитися з ним, підтримати…» — Діна уявила, як він торкається її губ. «Ні, не можна так думати… Владо, вибач, вибач…»

— Мені здається, Влада тут, поруч, — тихо промовив Олекса.

— Віриш в існування душі? — спитала Діна з погано прихованим сарказмом, миттєво забувши, що сама щойно зверталася до покійної.

— А ти — ні?

Діна відштовхнула його. Він відступив на кілька кроків, з подивом вп’явся поглядом у її обличчя. Усе перемішалося: сум за подругою, радість, що Олекса нарешті вільний, і тваринний жах перед смертю.

 — Я матеріалістка. Вважаю, що є життя, а коли воно закінчується — людина зникає назавжди. Принаймні ще ніхто звідти не повертався.

— Ти помиляєшся. Я відчуваю її присутність, — наполягав Олекса.

 — Це твоя уява, бо ти дуже…

— Помовч, будь ласка.

 — Добре. Вибач. Я не поїду в кафе. Зовсім не хочеться їсти, — вона намагалася стримати іронію, але голос її видавав. — Тримайся.

— Ти образилася?

 — Ні, — випалила Діна. Який він дурний. Вона ніколи на нього не ображається, бо кохає. Для образ у неї є чоловік. Олег теж ніколи на неї не ображається, бо кохає. Таке собі замкнене коло. Багаторічне.

Діна йшла вздовж паркану, за яким бовваніли могили. Ось так і вона зникне одного дня. Мчить кудись від самого народження, не маючи часу осмислити — навіщо? Влада мала ще жити. Чому уламки впали саме на її авто? Клята війна. Кляті росіяни… Як після цього всього вірити в Бога? Олекса живий, Влада загинула. Випадковість? Діна не вірила в карму, вона вірила лише в те, що бачила на власні очі. Влада ходила до церкви. І що? Дітей Бог не дав, від смерті не врятував. Ці розписи на стінах храмів викликали  лише сум і страх.

З Владою вони товаришували, скільки Діна себе пам’ятала. Їхні мами з візочками гуляли в одному дворі разом. Квартири в одному під’їзді. Влада мешкала на четвертому поверсі, Діна — на третьому. Спільна група в дитсадку, десять років за однією партою в школі. А потім — перше кохання. Обидві закохалися в одного хлопця. Олекса обрав Владу. Діна кілька років з ними не спілкувалася, навіть переїхала до бабусі, щоб не бачити їхніх щасливих облич. Образа вщухла лише тоді, коли вона зустріла Олега. Дружба повернулася: щоденні дзвінки, навіть  щоліта орендували спільний будинок на дві родини з окремими входами.

Діна то кохала Олега, то ні... А ось Олексу не могла викинути з серця, як не намагалася. Однокласник Віталій привів його на шкільну дискотеку і оголосив:

 — Це Олекса. Пощастить тій дівчині, яку він обере за дружину, бо кращої людини я не зустрічав!

 Щойно він договорив, оголосили «білий танець».

— Можна запросити? — Діна зробила жартівливий реверанс. — Хочу бути першою в черзі на оглядини.

— Не віриш, що я найкращий? — засміявся хлопець.

 — Вірю. Бачиш? Ступила на стежку війни і порубаю всіх суперниць. — відкарбувала вона, ледве стримуючи сміх.

Співала Мілен Фармер. Діна не знала французької, але ці повільні рухи й музика розбудили в ній щось фатальне. З того моменту минуло двадцять п’ять років. І ось, Олекса знову вільний.

Проте Влада навіть після смерті лишилася наче охоронець. Чому він не помічає Діну? «Я тут, я поруч», — волали її думки. Вона почекає, доки він буде готовий. Влада більше не суперниця. А фізіологія візьме своє — чоловікам це потрібно.

Влада була б найближчою людиною, якби Діна не закохалася в Олексу... Влада просто жила, а Діна весь час змагалася: за кращу зачіску, за кращу сукню, за найсмачніший салат… Компліменти від Олекси були її паливом. Це було безглуздо, але вона нічого не могла з собою зробити. І Олег, і Олекса визнавали: Діна розумніша, красивіша. Чому тоді все тепло діставалося Владі?