Вартість брехні

      Оля гризла недостиглі яблука й дивилася на дві смужки на тесті. Взагалі, чи зможе вона полюбити цю дитину? І на які гроші її ростити? З іншого боку, у Жори є квартира, машина, і він готовий одружитися. Розлучитися можна буде за три роки. Дитину — в дитячий садок... і свобода.

Вона згадала дотик Жори, і її всю пересмикнуло. Це ж треба було так напитися…  Він теж молодець — скористався ситуацією. Бачив, що вона переживає розрив із Колею.

      Зайшла сусідка по кімнаті Наташа й пригостилася яблуком.

— Як ти їси цю кислятину? — скривилася вона.

— Я вагітна.

— Від кого? Це тоді? Від Жори?

Оля кивнула.

— Він знає?

— Ні.

— Аборт?

— Не вирішила ще.

— Так, подруго, кохати одного, завагітніти від іншого... Вмієш ти влаштувати життя. Але є й гарна новина: встигаєш закінчити училище до пологів, якщо що...

        Минуло декілька місяців. Оля збрехала, що кохає, і переїхала в чудову квартиру Жори, який  оточив її турботою. Він хотів весілля, але Оля вмовила його просто розписатися. Сказала, що краще витратити гроші  на доньку. До того ж майбутня свекруха була не в захваті від їхніх стосунків.

Одного вечора, поки Оля готувала вечерю і вийшла з кухні взяти солоні огірки з комірчини, почула, як та шепоче:

— Ну ти й дурень, синку, вибач на слові.  Розписуватися з цією дівкою було зовсім не обов’язково.

— Я кохаю її.

— А ти не бачиш, що вона тебе просто обкрутила?

—  Мамо, вона вагітна.

— Бачу, не сліпа. Ну, якщо б на аборт не погодилася, то допомагав би, та й по всьому. А раптом це взагалі не твоя дитина?

Оля ледве стримала порив вийти й сказати, що свекруха має рацію, що Оля вийшла заміж, лише тому, що поки вагалася, чи  можна вбивати дитину, час для  аборту минув. Повертатися  в село з животом було соромно, а у місті їй ніде подітися. Вона не чула, чим закінчилася розмова. Чула лише, як грюкнули вхідні двері.

Вечеряли вони вдвох. Ольга дивилася на чоловіка й ніяк не могла збагнути, що вона за істота така? Страждає за покидьком, який її кинув, і лишається холодною до людини, яка її любить і піклується про неї?  Іноді заявлялася думка, відкритися, що не кохає. Та Жора був настільки щасливим, що вона не наважувалася. Його мати взагалі більше не приходила.  Ольга сподівалась: з’явиться донечка — і стане легше.

Перейми почалися за два тижні до терміну. Пологи тривали тридцять шість годин. Це був кошмар. Яка сволота вигадала ці тортури?  Вона більше ніколи не буде народжувати. Ніколи.  Це Бог покарав її. Народити від чоловіка, який за останні місяці обриднув до краю. Вона підраховувала місяці до розлучення. Ніякої радості від того, що в  неї є дитина, вона не відчувала. Треба виспатися, але сон не приходив.

Оля ні на мить не могла розслабитися. Донька весь час вимагала уваги. Скоріше б уже додому.  Однак удома краще не стало. Вона не знаходила спокою ні вдень, ні вночі, ні коли донька спала, ні коли  Жора виходив з нею гуляти.  Внутрішній голос командував: «Ти не маєш права розслаблятися». Спроби переконати себе, що все налагодиться, не допомагали. Ольга спала уривками.

 Недосипання — ознака післяпологової депресії, — виніс вирок лікар і виписав сильнодійні ліки, але Оля годувала груддю та не хотіла труїти малу. До того ж вона ходила в лікарню потай від чоловіка.

 Піклування про доньку виснажувало. «Нічого доброго більше ніколи не трапиться. Я хочу померти", — постійно крутилося в думках. Піти нікуди, але й перебувати тут неможливо. Ольга не хотіла нічого вирішувати. Просто мріяла зникнути. Але не виходило. Чому вона нічого не відчуває до доньки? Невже вона ніколи її не полюбить?

    Зовні вони виглядали щасливою родиною. Усі переживання Оля тримала глибоко в собі, з останніх сил відіграючи роль дбайливої дружини й мами. Повна невідповідність  між видимим і дійсним.  Гнітюча химера розросталася всередині з кожним днем. Іноді Ольга підходила до вікна. Двадцятий поверх. Стрибнути? Тоді нарешті все скінчиться. Вона лякалася власних думок.

    Коли востаннє вона почувалася нормально? Перед тією злощасною ніччю, коли Коля покинув її? Ні. Вона страждала, але загалом все було гаразд.  Усе змінилося, коли вона збрехала, що кохає...  Відтоді кожен день її став брехнею. Так що ж робити?

Того вечора вона чекала чоловіка, як ніколи. Репетирувала зізнання, і щойно Жора переступив поріг, як її прорвало. Вона  говорила й говорила про все, що трапилось з тієї миті, як вона побачила дві смужки в гуртожитку. Вперше — щиро і відверто.  Зверталася то до Бога, то до чоловіка. Благала вибачити її. Казала, що краще б зробила аборт, ніж не наважилася  сказати правду. Зізналась, що нічого не відчуває до доньки, що ненавидить себе.  Ольга не відривала очей від підлоги і не знала реакції чоловіка на її сповідь. Вона була готова на все, навіть, що залишиться одна без грошей, без нічого…

—  Мої слова кохання до тебе – це лицемірство. Вони з’їдають мене. Я зрадила тебе, себе і доньку, —  завершила вона і злякано підвела очі.

—  Ми впораємося, -— пролунав у відповідь спокійний голос. Жора гладив її по голові і повторював:

— Ми впораємося

— Ми?

— Так, ми, —  впевнено вимовив він.

***

— Ну,  подруга, ти крута.

Наташа  захопленими  очима оглядала квартиру.

— А Коля твій знову вільний. Питав про тебе.

— Перекажи йому  — у мене все гаразд.

— Та я бачу. Все ж таки шлюб за розрахунком надійніший за кохання. Скільки це вже років доньці?

— Три з половиною,  — відповіла Ольга з посмішкою. — І я знову вагітна.

             Кінець цієї новели, проте вас чекає наступна