Глава 11

Дивні справи твої, Господи! Я вже геть заплутався в тих наших стосунках.

Після того як Данька увірвався серед ночі на нашу маленьку приватну вечірку та дав мені спробувати власної крові з розбитої губи, пройшло вже чимало часу. Нічого подібного тому, що відбувалось між нами з Фаєю того вечора більше не було. Ніяких поцілунків, дотиків, натяків, зізнань. Ми трималися, як добрі старі приятелі. Не те щоб я не хотів розвитку відносин, більш тісних стосунків, але Фаїна чітко дала зрозуміти, що не зацікавлена у будь-якій романтиці між нами. Я добре пам’ятаю цю нашу розмову.

- Сильно боляче? -  стурбовано запитувала вона, прикладаючи пакетик з льодом, завернутий у рушник до моєї розбитої фізії. На її личку була уся скорбота жінки, якій дуже шкода. - Придурок! Як так можна? Якого біса він взагалі сюди припхався серед ночі?!  

Раптом вона перестала терзати мене тим клятим льодом, якось раптово замовкла, на хвильку задумавшись.

- Він нас бачить. Як я раніше про це не подумала?! 

Я подивився на неї з німим запитанням, типу “Мала, ти про що взагалі?”

- Він слідкує за нами через камери спостереження. Пам’ятаєш, коли це все почалось... ну, коли ти приперся п’янючий, ще кружляв мене на руках, а він раптом повернувся? - швидко, не дуже зрозуміло та дуже сумбурно говорила вона. - Він тоді перевіряв камери, дивився відео з архіву камер спостереження охоронної системи будинку. От прокляття! Ну, тримайся, козлина дикий! Я це тобі так не залишу. Підглядати він буде!

Вона відкинула пакунок з льодом геть та в прямому сенсі впилась у мої губи. Міг би бути повний пристрасті та жаги поцілунок, аби вони не були розбиті. Я не стримався та зойкнув, а потім засичав від болю. 

- Вибач! Вибач! Вибач! - заторохтіла вона. - Боже, яка ж я дурепа! 

Вона відійшла від мене та провела долонями по обличчю. Сильно потерла скроні, як робить людина, у якої сильно болить голова. Потім тяжко зітхнула та звернулась до мене:

- Я не знаю, чи зможу колись віддячити тобі за все, що ти зробив для мене. Я приношу тобі одні неприємності. Весь час підставляю тебе. Мені так шкода! Це не тому, що я до тебе погано ставлюсь чи роблю це спеціально. Це тому, що я звичайна дурепа. Егоїстична та недалека. Але я спробую виправитись. Більше такого не повториться. Я обіцяю більше не прикриватися тобою.

Я не міг вставити слова. Я дуже хотів сказати їй, що вона може прикриватися чи робити що завгодно зі мною, якщо їй це потрібно. Я зовсім не проти. Навпаки, радію з того. І я їй це таки сказав, коли у мене з’явилась така змога.

Вона підійшла до мене з ледь винуватою посмішкою, ніжно погладила моє обличчя, кінчиками пальців торкнулась губи - так невагомо, наче вітерець подув. Ледь поцілувала у куточок вуст з іншої від рани сторони. 

- Я щаслива, що у мене є такий друг, як ти. Про більше я не мрію. 

Мені хотілось закричати: “Але я мрію! Дуже мрію!”, але щось мене стримало. А вона продовжила:

- Я знаю, що подобаюсь тобі, але я ще не готова до нових відносин. Я не принесу тобі нічого, крім болю та розчарування. Вибач мені!

*****

Все йшло своїм звичаєм. Поки мені не подзвонила Влада.

- Алло! Привіт, Євгене! Це Влада. Пам'ятаєш, зустрічались колись у ресторані? Я була з Данилом Боженком, а ти з Фаїною, його дружиною.

- О, привіт! Звичайно, пам'ятаю! Як можна забути таку зустріч. Як воно?

- Дякую, все добре! Як ти? Як Фая?

- Вашими молитвами! Дякую!

- Маю до тебе серйозну розмову. Це стосовно твоєї компанії. Знаю, що маєте клопіт з наїздами на вас.

- Не ми одні. Зараз скрутні часи. Темні та непередбачувані.

- От і я про те. Маю декілька клієнтів з подібними проблемами. Виникла ідея об'єднатися та виробити загальну стратегію захисту. Що міркуєш з цього приводу?

- Думка не нова. Й модель, судячи з усього, дієва. Недарма в народі кажуть: "Гуртом і батька легше бити!"

- Тобто, ти з нами?

- В принципі, ідея хороша. Але мені потрібно більше конкретики.

- Звичайно. Я тобі відкрию доступ до загальних матеріалів у себе на Google-диску. Я завжди на зв'язку. А саме головне, ми задумали зібратися усі разом, щоб роззнайомитись один з одним  особисто. Через декілька днів якраз виповнюється тридцять років з дня заснування холдингу Боженків. Ми влаштовуємо невеличкий корпоратив. Там і хочемо усіх зібрати. Буде нам таким собі прикриттям. Я пришлю вам з Фаїною запрошення. Хочу тебе попросити. Прослідкуй, будь ласка, щоб Фая прийшла. Це важливо. Для іміджу, для того, щоб вгамувати плітки. Та й взагалі, так буде правильно.

- Добре! Домовились! Зроблю, що зможу!

*****

Може я й даремно так пообіцяв. 

Розмова з Фаєю видалась не з легких. Вона впиралась, що дитина, яку батьки намагаються накормити вареним кабачком. Я їй про імідж, а вона мені: "Клала я на той імідж, як мій чоловік на наше сімейне життя". Я їй про плітки, а вона мені: "Так мені цього поганця ще й відмазувати?" Я їй: "Без тебе він мене точно там приб'є!", а вона мені: "Не приб'є, бо як же імідж, та й плітки підуть." Єдине, що змогло її переконати, це коли я сказав: