Глава 9

Я  й так занадто довго це терпів! 

Це було особливе задоволення влупити по його зарозумілій фізіономії кулаком. Так щоб до крові. По тим губам, які торкалися до неї.  Я б убив його, якби не Фаїна.

- Не чіпай його! Не смій до нього торкатися! 

Вона кинулась до мене, схопила за руку.

- Не торкатися до нього?  Чому ти йому не говориш, не торкатися до ТЕБЕ? Чому дозволяєш мацати себе, обціловувати всю кругом? Ти все ще моя дружина! 

- Тільки тому, що ти не даєш мені розлучення!

- І не дам! Не сподівайся! Якщо ти все це з ним твориш, щоб спровокувати мене - забудь! 

- Я нічого такого з ним не творю! Це ти знайшов собі нову кралю не пройшло й місяця. А стосовно мене, сидиш як собака на сіні - ні собі, ні людям!

- Що ти мелеш? Яким ще людям? Я не збираюся ділитися своєю дружиною ні з ким!

- Тебе забула запитати з ким, де і коли мені кохатися! Чому ти взагалі сюди припхався?! Якого біса завалився серед ночі?!

- Я не збираюся дивитись, як хтось навострився залізти у трусики до  моєї дружини! Та й взагалі, якщо ти раптом призабула, нагадую - це мій дім! Я можу приїздити сюди, коли захочу!

- Ні, не можеш! Доти, поки тут я! 

- І він? - я вказав пальцем на Женьку.- Якого чорта він досі тут? Він поводиться як твій чоловік. Завела коханця, не виходячи з дому! Прямо у мене на очах! Дуже розумно! Вигнати чоловіка та розважатись з іншими, так би мовити, з комфортом.

На декілька секунд Фая остовбеніла. Вона не знаходила, що відповісти. Але тут у розмову встряг Женька.

- Данило, ти б думав, що говориш. Інколи допомагає. 

- Збирай манаття і вали з мого дому! - мене мало не трясло від люті. - Скористався можливістю? Ти давно її хотів. А тут на тобі, прямо на тарілочці "з голубой каёмочкой"! 

Фая вийшла із заціпеніння.

- І якою ж такою можливістю він скористався? Не пригадуєш? Так я тобі нагадаю. Мій коханий чоловік спав зі своєю секретаркою! Трахав її прямо на робочому місці. З комфортом! Женя нікуди не поїде! Якщо поїде, я поїду з ним! Він мені потрібен. На відміну від тебе. Тож, краще сам забирайся!

Мені було так боляче чути це від неї. Вона стояла переді мною, зовсім поруч. Здавалося, простягни руку, доторкнися до неї і все повернеться на свої місця. Але ні. Фая дивилась на мене з такою ненавистю! Вся її напружена постать, стиснуті кулачки говорили про те, що мене геть не пробачили. І розмовляти нормально ми знову не готові. Я пожалкував, що зірвався та поїхав сюди серед ночі. Але інакше я не міг. Коли я побачив, як вони пристрасно цілуються після невеликої сварки… А особливо, коли він підхопив її під стегна та посадив собі на талію… Сподіваюсь, мій ноутбук цілий, бо я так ляснув його кришкою, що боюся буду змушений купувати новий! 

- Добре. Я поїду. Але попереджаю, - я повернувся до Євгена, - якщо побачу, що знову клеїшся до неї, я знищу тебе. На добраніч, малята!

Я швидко розвернувся та пішов до виходу. Образа стояла в горлі клубком. Мені остобісіла ця ситуація! Чому ми не можемо ніяк владнати це непорозуміння? Чому не можемо спокійно поговорити? Нащо ця трагедія? Навіщо мучити себе й мене?

*****

Я вів авто нічною трасою і аналізував все, що сталося зі мною після того, як Фая отримала те злощасне відео. 

Першим моїм бажанням було знайти ту малу засранку Аліну і придушити її! Знайти її не проблема, а от що далі з нею робити? Тягнути до суду за спробу ненавмисного вбивства? Винесення вироку видається примарним. Та й чи дійсно я хочу морочитись з судовим процесом та добиватися покарання для дурненької "зачарованої" білявки? Звичайно, ні. Говорити з нею я точно не хочу. Все що могла поганого зробити, вона вже зробила. Я просто хочу її забути, як страшний сон.

А далі я сумував. Дико сумував за дружиною! Мені стало дуже важко зосередитись. Моя робота дуже страждала від цього. Це все так невчасно! 

А ще... Мені важко в цьому зізнатися навіть самому собі. Я став підглядачем. Залежним підглядачем. Я підглядаю за своєю дружиною через камери охорони. Я дивлюсь за нею онлайн. Те, що з якихось причин я пропускаю, я переглядаю з архіву.  Я дуже погано сплю. Можу дивитися на неї вічно. Певно, якась хвороба. Ставлю улюблену музику і вмикаю її на екрані.  

Я бачив усе, що з нею відбувалось у перші жахливі дні після того, як я поїхав. Я бачив, як вона напивалась. Бачив, і був вдячний йому за це, як Жека силою відбирав у неї пляшки з алкоголем, намагався заспокоїти, накормити, покласти спати. Бачив, як він тягнув її на плечі до ванни, а вона відбивалась, мов дика кішка. Мені було боляче на це все дивитися. Але ще більше болю я відчув, коли йому таки вдалося привести її до тями. Бо зрозумів, що втрачаю її. Вони почали проводити разом майже весь час. Я не міг дочекатися кожного їх повернення додому. 

Найбільше я любив дивитися, як моя Іскорка готує їм вечері чи сніданки. Вона так мило при цьому підтанцьовує. Ще вона співає. Але у відео немає звуку. А мені так хотілось почути, як вона співає. Коли ми були разом, вона теж так робила. Вона завжди займалася якимись побутовими речами виключно під музику. З танцями та співами. Але тоді я рідко дивився, як вона це робить, бо більшість часу проводив у кабінеті за справами. Інколи ця її звичка мене дратувала. Я кричав їй, щоб вона вимкнула музику, бо вона заважала мені зосередитись.