Глава 8

- Ти як, сонце? Поговори зі мною. Скільки вже можна? Самій не набридло? Фає, ти чуєш мене? Подивись на мене!

-Женька, відчепись! Я хочу побути сама. Зникни!

- Ти вже три дні сама. Мені вже набридло твоє скиглення. Ще й ці жахливі жалісливі пісні! Винос мозку! Вихлебтала майже весь алкоголь! Без закуски!

- Пішов до бісової матері! Не подобається - вали додому!

- Я б звалив, але щось мені підказує, що ти тут взагалі останніми мізками двинешся. Ще хату спалиш чи Олегу знасилуєш його незміцнілу психіку своїм дурогонством. З обслуговуючого персоналу він тут один лишився. Всіх розігнала. Та і його лишила тільки тому, що Данька інакше все тут оточить по периметру охороною з собаками. А ти собак боїшся.

- Не нагадуй мені про нього!

- А то ти, типу, забувала про нього хоч на хвилину. Все, підводься та йди в душ! Від тебе вже тхне!

- Придурок чи що?! Нічим від мене не тхне!

- Ага, фіалками пахне після трьох днів запою. Попереджаю, не підеш сама - я власноруч тебе викупаю. Не доводь до гріха!

- Тільки спробуй торкнутися до мене!

- Прям цікаво! І що буде? Швидко в душ! Рахую до трьох! Раз!

- Я що тобі собака, виконувати твої накази?

- Два! ... Два з половиною! … Три!

Ну, що тут зробиш! Іншого виходу у мене немає. Хапаю її за талію, закидаю собі на плече й тягну до ванни. Вона відбивається, що Польща від Гітлера - затято, але безрезультатно. Таки запер її до душової.

- Останній раз запитую - купаєшся сама чи хочеш, щоб я допоміг?

- Сама! Вали звідси!

- От і добре! От і чудово! Піду приготую каву та щось перекусити. Потім їдемо за продуктами. Холодильник майже порожній.

Вона щось там говорить, але я не звертаю увагу. “Нехай собі як знають, божеволіють, конають, — а нам своє робить!” 

Минулі три дні далися мені важко. Я був змушений спостерігати, як сходить з розуму, скажімо так, не байдужа мені жінка. Фаїна не хотіла розмовляти, тільки лежала на їх ліжку, згорнувшись калачиком. Інколи підходила до вікна та довго і беззмістовно дивилась на вулицю. Вона майже нічого не їла, але пила безбожно. Як кажуть англійці, як риба. Культура! А ми люди прості, тому говоримо прямо - пила, як коняка! Якщо першого дня я подумав, що може це й на краще та не перешкоджав їй, то на другий день я видирав пляшки у неї з рук без найменших сумнівів. Бо побачив результат. Спочатку, буквально на якісь пів години, їй справді стало краще. Вона, начебто, трохи ожила. Але потім… Сльози, які не можна зупинити; якісь жахливі плаксиві пісеньки; побила мене, бо я хотів забрати пляшку. Ледь вклав її спати. Але спала вона жахливо. Всю ніч скидалася. До себе не підпускала. Навіть обійняти не дозволяла. Дурдом "Веселка"! 

Я намагався бути терплячим, з розумінням ставитися до Фаїних закидонів. Але не така вже й трагедія сталася, щоб аж так побиватися! Коли я їй це сказав, так на мене зиркнула, що захотілось самому собі відкусити язика. 

Сьогодні зрання вирішив - досить! Досить цієї лірики! Декому час приходити до тями. 

Щось її довго немає. Піду гляну.

Так і знав! Замість того, щоб збиратися, сидить в одній футболці на дивані, підібгала ноги під себе, обхопила коліна, дивиться в нікуди. Тяжко зітхнувши, рішуче підходжу до цієї царівни-несміяни. 

- Мала, я знаю, що нам треба зробити! Тобі моя ідея сподобається, я впевнений! Давай, як у тому анекдоті, помстимося йому! Я готовий до помсти. Ти теж нарешті помилася. Отож, чого тягнути! 

Я простягнув до неї руки, вдаючи, що хочу доторкнутися до її голих стегон. (Насправді, я б із великим задоволенням погладив би її оксамитову ніжну шкіру, запустив би руки під футболку. Стоп! Не на часі!)

Вона миттєво вийшла з анабіозу.

- Забери руки! Ти геть здурів?! Теж мені месник знайшовся! Кармелюк, їдріт його!

- Та в чому проблема? Я б на твоєму місці мстив би і мстив! Тим паче є з ким! Та й не аби з ким! Я у ліжку неперевершений! Перевір, якщо не віриш!

- Ти неперевершений балабол! - посміхнулась вона.

- Ваша посмішка дуже цінна для нас! Будь ласка, посміхайтесь частіше!  Ходім на кухню, пити каву. Ми з тобою вже тут засиділися. Треба поїхати до Києва, трошки розвіятись. Погода просто казкова! Швидко поснідаємо і гайда!

Гуляли ми до вечора, який зустріли на відкритій терасі не дуже затишного, бо занадто метушливий, але дуже харизматичного та популярного закладу на Поштовій площі. Ми сиділи за столиком, попивали сангрію та милувалися Дніпром, київськими мостами з красивою підсвіткою; роботою нашого офіціанта, що з'являвся нізвідки варто було лишень почати шукати його очима. Було чудово! Фая виглядала живішою, ніж сьогодні зранку. Нічого-нічого! Крок за кроком, поступово вона повернеться до нормального життя. 

Можете не хвилюватися, продукти купити ми не забули! Я заніс на кухню два величезних пакети різної смакоти, Фая розклала все по місцях. Це було так по-сімейному. Я не стримався, підійшов до неї та обережно обійняв. Цього разу вона не пручалась. Навіть дала себе поцілувати… у чоло! Але добрий початок - половина діла!