Частина 4 Знайомство з "Чугайстером"

Ранок накотився несподівано, Тетянка сіпала мене за плече, а я, випливаючи зі сну бурмотіла якісь вельми незвичні лайки.

- Боже, ти що, снодійного напилася? Ледве розбудила – сніданок готовий, ідіть, пані їсти!

Я сіла на ліжку, продираючись через туман усвідомлення власного я, та дивних образів зі сну.

- Це ж могло наснитися таке, - бурмотіла сама до себе, натягуючи джинси, та футболку з совою.

Вже одягнута, застигаю перед дзеркалом, у ту сову вдивляючись. Навіть сіпнулась, коли сестра знизу знову погукала – запізнимось, спробуй хутчіш!

Щось не дає спокою, з тугою скиглить і скребеться десь у середині, і вперше в житті я не розумію, що зі мною.

Вже біля дверей кухні мене ніби обухом по голові прикладає, і пригоди цієї ночі прориваються через підозрілий туман, що оселився в голові зранку.

«Відьма з домовиком» - я шапарюю поглядом по кухні, потім підскакую до шафки, та тягну на себе металеву банку з чарівним чаєм.

«А ось і зась» - хихотить хтось тоненьким голоском, і я від несподіванки відпускаю банку.

Вона падає, та на стільницю просипається чорний середньо листовий чай.

- Наснилось? – запитую сама у себе.

- Ти якась сьогодні не така, - виводить мене з задуми сестра, - щось сталося?

- Так, але ти все рівно не повіриш.

Весь день я розмірковувала над чудернацькою пригодою. Якщо припустити, що мені все наснилось, то чому така туга, немов втратила щось. Чи когось?

Поки сиділа між процедурами, залізла в інтернет і почала перегортати сторінки в пошуках інформації про відьом. Ніяк не давала спокою думка, що та харизматична жіночка з сталевим характером наснилася.

«Бути, чи не бути – ось у чому питання» - складала діаметрально протилежні думки про представниць цього племені. Відьма, котра робить чорні справи, чи та, що відає - користується таємним знанням, яке допомагає виліковувати хвороби і допомагати людям. Світлі та темні. Боротьба добра зі злом.

Останні років десять я була впевнена в тому, що карма доганяє людей ще в цьому житті. Бо час пришвидшився настільки, що прилітає не дітям та онукам, а навіть тобі. При неналежній поведінці.

Пожувавши губу, зазирнула в перелік навчальних закладів, які обіцяли зробити з тебе дипломовану відьму за енну кількість гривень.

День пролетів швидко, і по обіді нас з Тетяною таки виловив Веніамінович.

- Дівчатка, як добре, що ви ще не пішли, ви йдете зі мною!

Ми, роздобрівши після водних процедур, посміхались до світу та прихильно сприймали буття. Я навіть про відьом не згадувала.

- І куди це ми йдемо? – сестра ще не зовсім згубила розум, чи її трохи мобілізував душ Шарко.

- На танці! - заусміхався чоловік, - у Баню!

Я знову пирхнула від каламбуру. Йому подобалось викликати жіночі посмішки.

- Та ми ж недостатньо старі для ваших танців, ви ж розумієте, що з парними танцями у нас біда! – спробувала відхреститись.

- Ой, та не переймайся, то гуцульські танці, один раз в житті потрібно кожному спробувати.

Аркан і Гуцулка – це не клички собак. Це аутентичне дійство, яке втягує кожного присутнього і в сутінках осіннього вечора в світлі багать, ти вже не зовсім розумієш власну здатність скакати разом з іншими, немов молода кобилиця. А потім, відхекуючись відповідаєш «дякую» на пропозицію напитися енергетичного напою, і приймаєш той напій з рук повністю сивого чоловіка з ще молодим лицем та сіро-блакитним поглядом.

В той момент, напевне, час зупиниться, відмотуючи години до сновидіння, яке звалило мене з ніг вчора. Того, де ми їли роли з Чугайстером на лісовій галявині.

- О Боже, - прошепочу я, помітивши в його руках майже таку ж сокиру, якою вночі колола трісочки для вогнища, готуючи чай домовому.

- Дякую, але я не він, - посміхнеться чоловік, тримаючи дерев’яного різьбленого кухлика з узваром.

«Яка така гармонія» - випливе згадка про нічну розмову на кухні, - чоловіки в такому віці, це непотрібна тяжкість. Не хочу, мені і так добре.

- То не хочете спробувати? – піднесе він той кухлик вгору.

- Дякую, - не відпускаючи його погляду, зроблю ковток, та не втримаюсь. Заплющу очі, насолоджуючись букетом з сушених лісових яблук, груш, малини, дрібочки суниці та ще чогось невловимого, але вельми відчутного.

- Ви чаклун, - відкрию очі, посміхаючись ними, - це неперевершений узвар, ніколи в житті такого не куштувала.

- Ого, замість бога – чаклун? І що? Не скажете, що цим напоєм я вас причарував?

Я закашляюсь від несподіванки, згадавши обіцянку відьми віддячити за порятунок домового.

- Вибачте, - позадкую від вельми приємного чоловіка, - курортні романи то не про мене, але дякую, напій все ж чарівно гармонічний. Якщо продаєте сухофрукти, готова мішечок купити.

Мене окинуть здивованим поглядом, гмикнуть статечно, я ж при цьому зроблю ще один крок назад, щоб не подумав чого.

- То ви відпочивальниця?

- Так, дванадцять днів залишилось, - для чогось видам я стратегічну таємницю, - то я не вам, - тут же прикушу язика.

- То ви кількість днів терміну покарання рахуєте?

Я пирхну, та махну на нього долонькою, смішно йому, бачте.

- Оксано! – погукає мене сестра, бо дійство розповзлося околицями, а нам ще в Моршин повертатись.

- Вибачте і дякую ще раз за напій, - посміхнусь, розвертаючись спиною.

- А мене Опанасом кличуть, - долине ззаду, і мене знову, немов хто обухом від тієї галицької сокири по голові лусне.

Ось скажіть, хіба таке можливе в реальному світі?

Розвернусь до нього знову, червона, немов рак, блимну злим поглядом, - приємно познайомитись, Опанасе, - зроблю наголос на «о».

Дуель поглядів закінчиться, коли мене все ж поцуплять за лікоть.

- Пізно вже, Веніамінович нам транспорт організував, хутчіш, бо чекають.

Сестра кине погляд на чоловіка і теж вибачиться.

«Навіть не знаю, що то було, і з чим його їсти» - повідомлю власному відображенню в дзеркалі в санвузлі будинка з домовим.