Частина 2 Запрошення в баню

- На що скаржитесь? – спитав лікар в витончених окулярах, потягнувши зі стопки пару сторінок санаторно-курортної карти.

- Знаєте, лікарю, я, зазвичай не скаржусь. Може тільки трохи на нерви, бо оточуючі бісять, ближче до п’ятниці.

- Дуже добре – апатично повідомив лікар і зробив якусь відмітку на сторінці.

- Ще у мене сидяча робота і спина інколи болить.

- Масаж, зрозуміло, - зробив він декілька позначок.

- І на ніч я вже років зо три майже не їм, бо травлення барахлить, - я задумалась на хвилину.

- В лівому підребер’ї тяжкість?

- Ну, це якщо за кордоном на вечерю тунця – гриль з’їсти та спати вирушити. Хоча гастрит інколи турбує навесні та восени. Спадщина з інститутських часів.

- Добре.

В карту добавилось ще декілька рядків.

- П’єте?

- Каву інколи, коньяк разів зо три в рік, пиво, якщо схочеться.

- І як часто хочеться?

Я знову замислилась, пригадуючи, коли в останній раз пила те пиво.

- Зрозуміло, - на мене співчутливо поглянули поверх окулярів, - і чим же шановна пані розслабляється?

- М-м, а в’язання гачком рахується?

- То так, дуже файна справа.

- Якщо набридає, хрестиком вишиваю. Чи лялькам платтячка шию.

Лікар закашлявся і здивовано витріщився – лялькам?

- Так, у подружки донечка обожнює ляльок Барбі, та жаліється, що речей у них мало. То я інколи під настрій їм гардероб оновлюю.

- А, гачком саме їм в’яжете.

- Та ні, лікарю, інколи й собі.

- Яка ви творча натура! – захоплено похвалив мене лікар.

- Угу, - погодилась, і вирішила поцікавитись, чи все у мене з серцем гаразд. Може від того хропіння сьогодні вночі у мене серце стало?

Мене послухали, живота від пальпували, про гайморит поцікавились.

Загалом, опинившись на подвір’ї, після черги та відвідин лікаря, я видихнула полегшено.  

Лікар сказав, що якщо я так переймаюсь нічною ситуацією, то краще зробити комплексне обстеження, але краще вже вдома.

Плануючи такий собі санаторно-курортний відпочинок, я розрахувала, що жити ми будемо поза межами санаторію. Сніданки та вечерю – самі організуємо, а ось на обіди треба було купити талони. Бо лікування нам лікар розписав з 10 ранку і до 15 пополудні.

Поки чекала сестру на лавочці, познайомилась з усміхненим дідусем, який подарував мені зірвану в лісі квіточку і повідомив, що я обов’язково повинна відвідати баню, і запропонував супроводжувати мене в цій подорожі.

Ось про що ви думаєте, коли незнайомий чоловік пропонує вам сходити в баню? Починаєте принюхуватись до власного амбре, згадувати, як Сердючка "і в що це я вступила", рахуєте цю пропозицію, як недоречний спосіб познайомитись?

Поки я відкритим ротом хватала повітря, Степан Веніамінович повідомив, що до Бані-Лисовицької можна доїхати на рейсовому автобусі, або пройтися пішки.

- Добре, - протягла я, майже, як лікар до цього, - дуже цікава пропозиція, але я, вибачте не одна, а з сестрою!

- Так це ж чудово! – просяяв він посмішкою, - ви обов’язково мене повинні представити вашій сестрі!

Мені він в цей момент нагадав якогось актора. В році так 1991 в Харкові я дивилася виставу, і тоді цей харизматичний сивий чоловік справив на мене дуже велике враження. Ні як називалася вистава, ні, тим більше, як звали актора я вже не пам’ятала, але чимось Степан Веніамінович його нагадав, у мене навіть усмішка сама собою на губах розповзлася.

- Обов’язково, то куди це ви? Вона скоро вийде!

- Режиму, незрівнянна красуня, потрібно дотримуватись, - повідомив він, і майже вибриком поскакав по алеї в напрямку бювету.

Першим сюрпризом стала не мінеральна вода, яку потрібно було пити строго дозовано перед їжею, чи після, а рекомендації лікувальної дієти.

Ні, якби-то в такому віці вже не їси металеві цвяхи, запиваючи оцтом, але й дієта номер три чи шість, це щось таке, що пахне лікарнею і опускає настрій майже на останній шабель.

Порадував душ Шарко та кисневий коктейль, трохи здивував душ гідролазерний. Я про такий навіть не читала.

Кожна процедура – від 15 до 40 хвилин. В день нам проникливий лікар понаписував тих процедур по п’ять-шість штук. Напевне дуже потішила його наша вдячність.

Чи то від надміру вражень, чи то від недосипу, а може то мене так озокерит розслабив, - я лікарю пожалілась, що інколи у мене щось хрустить в колінах, та в зап’ястках, - мене на цій процедурі майже зразу й вирубило.

І наснився мені сон, в якому мій новий знайомий, той що Веніамінович, знайомить мене з Чугайстером,

фантастичною особою з української демонології, який дуже полюбляє розмовляти. Як там гародне прислів'я каже - заговорить насмерть?

І ось сидимо ми вчотирьох в лісі навкруги симпатичного столика з колоди, і на ньому ціла гора ролів, з очима, будь вони неладні.

І яких там очей не було! Прямо зависла я, на це різноманіття любуючись.

І піднімаю значить я погляд, на чоловіка в білому одязі, який ховається да сивим волоссям, і питаю, - а чому саме суші?

А він посміхається так єхидно, і відповідає, - а це Опанаско нам про ваші уподобання розповів.

Мене ім’я Опанаско так здивувало, що я й прокинулась.

«Хто ці люди та нелюди?» - думала я, оплачуючи оренду електро самоката, та прислухаючись до вражень, якими зі мною ділилася сестра.

- Якась дивовижна пригода навкруги нас закручується, - повідомила я їй, - і про Веніаміновича і Баню розповіла.

Бо це ж культурно- розважальна програма. А якщо її ще й не ти організував, так зовсім гарно.

А блюдечко на кухні знову по самі вінця молоком було налите.

І ще сестра спати лягла на першому поверсі, на дивані, - сказала, що не любить, коли її буцають.

Те ж мені недоторкана, як з собаками – так нічого, а як з рідною сестрою…

Але потім я вирішила, що може то й на краще. Хоч виспиться, бо ті собаки, ніякого відпочинку з ними.