Пролог

Здається мені було десь 7 років, коли я вперше познайомилась з ним. Худорлявий, але дуже розумний чоловік. Він завжди був вбраний у старий уже потріпаний піджак, який пахнув цукерками. Але це й не дивно, адже він торгував ними на ринку.

Я тоді звернула увагу на шоколадні цукерки, вкриті конжутом і ще чимось рожевим. 
- Доброго дня! А яка ціна цих цукерок?

- Візьми, тобі безкоштовно. - Він посміхнувся.

-Дякую, але в мене є гроші. То яка їх ціна? - Мені було соромно брати цукерки у цього чоловіка безкоштовно, адже я тоді мала гроші, а він виглядав досить бідно.

-5 гривень за кіло. Береш? - І ось знову ця посмішка.

-Не знаю… - На той час, це було досить дорого та й у моєму гаманці було всього 3 гривні. - Я ще подумаю.

Я пішла далі, але чоловік спинив мене.

-Візьми декілька безкоштовно, тоді і вирішиш брати, чи ні. Домовились?

Я взяла декілька цукерок і одну з них запхала собі в рот. Відчувся молочний шоколад, начинка з полуниці і ще щось, але я ніяк не могла розібрати що це.

-Вона дуже смачна. Ммм… - затріпотала маленька я. 

-Хочеш чаю? - запитав чоловік.

Насправді, чаю я хотіла, але згадавши, що він як не як незнайомець я відмовилась.

-Мене звуть пан Глейх. Я тут від недавна. А ти?

-Я Елізабет. Ми живемо з мамою недалеко звідси.

Якось так ми й познайомились. Пан Глейх розповідав про себе, про свою сімʼю, а я спочатку боялась, але вже пізніше теж довірилась йому. Ціле моє дитинство, ми з паном Глейхом дружили. А коли мені виповнилося 18 років, він кудись поїхав, та й більше я його не бачила.