Лабораторія

От на що натякав хрускітливий товариш. Велика Лю й бридкий тарган за трибуною – одне і те ж саме обличчя! Бо не скажеш, що одна й та ж сама людина. Ну от, варто не з’їсти чарівної цукерки, й ти перетворюєшся на жорстоку провокаторку або на страховисько зі щетинистими лапками і довгими вусами.

На трибуні тим часом невпевнено гриміли чиїсь кістки. Мабуть, Кістяку нелегко читати доповідь із пустої голови, не маючи ані крихти мозку. Перевдягнений професором, Чахлик глухо засипів, певно, хотів приспати увагу слухачів нерозбірливою вимовою свистячих приголосних.

— Тарган – це соціальна істота, що водиться в людських буфетах і у вентиляційних шахтах… — доповідь Кістяка справила би враження на тих, хто втрачав свідомість лише при згадці про рудих. Однак білі мантії слухали кістлявого із неписаною насолодою, — … пересічний українець хватається за віник, а під ним тарган, лізе у вухо – а звідти тарган, чухає яй…і знаходить таргана. Вони всюди…бо… — десь на сороковому слові своєї доповіді професор Кістяк здувся, й це не додало ваги його замореному вигляду, — …порівняти швидкість розмноження тарганів і…кроликів мені допоможе моя асистентка…Ляля Че, — із полегшенням звалив на мої плечі свою доповідь професор Кістяк.

«Кістлявий зрадник!» - подумала я, стрімко підхоплюючись з місця. Кайдани міцніше вп’ялися в мої руки.

Шкільна сцена, де колись грали «Бабу Параску й бабу Палажку», перетворилася на тарганячий балаган. Ні одного нерівного слова про тарганів, особливо про їх недорозвинуті крильця, які вони, соромлячись, ховають під хітиновим покривом.

Мені байдуже плеснули один раз.

Тарган Лю направила в мою сторону чорні вічка. Її вусики кілька секунд обмацували мене, огидно лоскочучи, поки я налаштовувала мікрофон підборіддям.

— … отже таргани, — мені не хотілося з першого ж слова ображати гідність моєї колишньої однокашниці, хоча ми й недолюблювали одна одну. Вона бажала мати безмежну владу на світом, а я бажала всьому світові миру, може тому ми ніколи не були друзями?.. — …вони такі милі, коли…ворушать вусиками…

Тарган Лю поважно захитала вусами. Білі мантії теж гойднули китицями.

— …про розмноження! — підказав професор Кістяк.

— Так…вони розмножуються за допомогою…тичинок… — лякливі тільця слухачів потужно затріпотіли від мого поспішного висновку. Я знизала плечима,—…ні? Через хобітки?..

Тарган Лю перестала хитати вусами, і її вічка поповзли під стелю.

Напевно, я щось не те бовкнула. Кілька білих мантій про всяк випадок втратили свідомість.

—…відкладають яйця? — я все ще мала надію попасти в точку, —…живонароджують?..

Вуса Лю – індикатор вірної відповіді, нарешті, поважно хитнулися.

Я полегшено зітхнула.

— …вони полюбляють займатися коханням на чужому столі.

Вуса збуджено хитнулися.

— …жінки-таргани прагнуть взяти правління у будь-якому приміщенні в свої ру…лапки, — після того як вуса ще раз хитнулися, я продовжила, — це вони ухвалили розділ тарганячої конституції, що заперечує всі присутні в ній правила, – конституційні винятки…а винятки як правило мають свої винятки…

Вуса здивовано настовбурчилися.

—…хай живуть таргани у нашому борщі! — пришвидшила я кінцівку доповіді, помічаючи незворушність вусів Великої Лю. Мабуть, та щось таки запідозрила. Єдине, що мене втішало в цій зоологічній маячні, що Немийрук, попри всі свої намагання зробити посмішку Великої Лю максимально голівудською, – лише важко зітхне, ламаючи свою фірмову сокиру об хітиновий покрив здоровезного рудого таргана.

Після семінару на гостей чекав не фуршет, а двоє типів у білих лабораторних халатах, що назвалися доктором Вагнером і його асистентом – Сервібілісом.

— Запрошуємо вас відвідати нашу лабораторію, де вирощують штучних керівників, — вніс пропозицію доктор Вагнер – огрядний чолов’яга зі справжньою голівудською посмішкою. Лабораторний халат тріщав на його підкачаних дельтах.

Більмоокий асистент Вагнера, скоцюрблений кривко Сервібіліс забіг перед нами й вклонився аж до землі:

— Будь-ласка, ви такі вчені.

— Сервібілісе, облиш свої штучки, — гримнув на нього Вагнер.

— Будь-ласка, докторе, ви такі… — Сервібіліс довго підшукував влучне слівце, вертячи більмом на оці, — такі…геніальні.

— Дякую, — відповів добріше Вагнер.

— А ви такі стрункі й…хрускітливі, — Сервібіліс підповз до професора Кістяка, намагаючись облобизати йому нижні кістки.

Чахлик задоволено підлаштував під шершавого язика лисі ноги.