Понти

   — Не здумай мене називати Малою Лю! — попередило грізним басом колишнє перше сопрано школи, вмощуючись на прозору канапу з невидимими подушками. Якось їй вдалося налапати найм’якішу й спертися на неї, виклавшись у позу примадонни.

   — У нас мало часу. Мала Лю, тобі загрожує небезпека!— я чомусь щиро раділа нашій близькій зустрічі.

    — Як цікаво… — нявкнули губи-нескінченності, — і хто ж на мене полює? Випадково, не папараці?..

    — Танечка Немийрук.

    Манна зробила обнадійливе для самої себе припущення:

    — Вона – знаменита скандальними знімками папараці?..

  — Ні, вона – знаменита витесаними сокирою посмішками вбивця, й до того ж, твоя колишня однокласниця.

    Манні ледве вдалося напружити підтягнуте хірургом Шматковським чоло-океанемоцій, щоб осягнути сказане.

    — А ти непогано збереглася як на тридцять, Чеширська…

      (Ну, й вигляд в тебе, подруго!!! Мрія Шматковського! :) ) — раптом справжні думки Малої Лю почали вилітати з її правого вуха-локатора в вигляді хмарок, які часто зображують у коміксах над головами персонажів. Я запідозрила, що до мого розплющеного третього ока доклав свою гладку замурзану лапу смугастий здоровань.

   — Дякую, ти теж виглядаєш на всі сто! — подумки я уявила стогривневу банкноту й сполохано озирнулася на своє ліве вухо: чи не вилітають з нього, бува, підступні хмарки моїх справжніх думок. Заспокоївшись, я відчула всю бридкість ситуації. Отже, я буду читати справжні думки своєї однокласниці, а відповідати доведеться на те, що вилітає не з правого вуха, а з її губів-нескінченностей – на солоденьку побрехеньку.

    (Якого дідька тобі від мене потрібно?. :( – несподівано вигулькнула наступна хмарка. Ось вона, справжня думка зненацька застуканої шкільними товаришами-невдахами зірки.

    — Мені потрібно, щоб ти кудись сховалася,— наважилася я відповісти на хмарину-послання.

    Мала Лю почала копирсатися в носі-розетці, як колись в дитинстві, певно, монотонний рух по колу стимулював логічне мислення.

   — Це неможливо. Я повинна завжди бути на очах і у вухах своїх шанувальників, інакше… вони на мене образяться.

    (…мене забудуть, дурепо! :(((  – докінчила розвиток думки свіжа хмарка.

   — Тебе вб’є Немийрук. Вона це робить загостреним лезом сокири: спочатку підрубує сонну артерію, щоб знеболити відчуття, потім дбайливо працює над щелепами. Виходить симпатична усмішка, від якої у інших мурахи по шкірі.

    —  Маєш на увазі ту невдаху зі школи?.. — нарешті ліниво згадала Мала Лю.

  — Та я б не сказала, що вона невдаха. Дещо їй таки вдається… — згадка про фото жертв, розміщених на перших шпальтах «Мороків і Бестій», змусила мене передригнутися. — Вся країна побачить, як тобі будуть збільшувати рота. Вбивство транслюватимуть в прямому ефірі.

     Із правого вуха Манни вилетіла ціла зграйка хмарок (оооо!!!. :)))))..!!!!!……ти ба?!…;))) !!!!!!!!).

   — Моє вбивство транслюватимуть на всю країну?.. — несподівано подумане й сказане Малою Лю влучно співпало. — Це ж круто! Ти уявляєш, який це викличе фурор у високих колах?.. Та лев’яче кодло захлинеться від заздрощів, спостерігаючи за моєю фешенебельною смертю! Мої диски розхватають за півсекунди, на моїй могилі різатимуть вени юні фанати!

    —  Чекай…тебе не хвилює власна смерть?!

    — Ні, — хмарина з вуха підтвердила щиру відповідь Манни, — не важливо як ти жив, важливо, як ти вмер. В мене повинна бути своя фішка, розумієш. Ну, кому потрібне перше сопрано?.. Кого цим здивуєш, Чеширська?.. А от смерть від руки знаменитої вбивці, що до того ж була моєю найкращою шкільною подругою – це хіт. Це мегахіт. Про мене напишуть роман, що стане бестселлером!!!

    — Про тебе напишуть некролог автори, що пишуть промови для Кличко! — розгнівано кинула я.

   — Я нікуди не йду! — Манна міцно обхопила канапу ногами-рогаликами. — Буду чекати на свою подругу Немийрук. О котрій вона з’явиться?..

    — Опівночі, — сумно відповіла я.

   — Отже у мене є кілька годин?.. — Мала Лю витягла мобілку й почала дзвонити якимось важливим знайомим із газети, щоб замовити собі пару некрологів.

    За кільканадцять років розлуки вона зовсім не змінилася – все так же розмінювалася на дрібниці. Манна страждала хворобою паралельних українців, що прийшла з-за кордону й швидко поширилася в нещеплених організмах зірок. Хвороба мала назву – понти. Бажаний образ самого себе, що видається за дійсний з метою підвищення рівня власної значущості й пониження рівня значущості інших двоногих ссавців за допомогою пластичних хірургів, гіперболи, гротеску й епітетів: унікальний, зоряний, крутий, гламурний.