Прес-конференція

     Кiлька хвилин ми кружляли над буцегарнею, мітячи, куди б краще приземлитися. Поряд із в’язницею був збудований шикарний прес-центр, щоб самi видатнi вiдморозки й психопати країни не щезали з блакитних екранів та зоряних таблоїдiв нi в день, нi в ночi.

   Суспiльство жадало гостренького й заводилося вiд слiв: «смерть, зрада, вбивство, махлювання» - тому центр звели за кілька тижнів. Незабаром звідти почали транслювати самі жахливі прес-конференції й нещирі брифінги. Після роботи люди швидко бiгли до ящика й картали себе за пропущений мородобій, кулю чи помах кинжалу. Кровобійня на екрані викликала дикий апетит, тому більшість з них страждали ожирінням.

   «Роздуй ТВ» вважався самим рейтинговим i чесним каналом країни. Можливо, саме тому він виграв тендер на ведення прямого ефіру втечi й вбивства Немийрук. У блискучому прес-центрi спозаранку галасливий натовп журналiстiв. В них пiдозрiливi обличчя відносно одне одного: тiльки б першим встигнути запхати у кадр блаженний профiль Танечки. Лунали припущення, хто ж тринадцятий. Рясно блищали крижаним потом обличчя, активно рухалися на дух смаленого ніздрі.

   Починалася прес-конференцiя Немийрук. Вхiд був суворо за перепусткою (замовити яку можна було на сайті генпрокуратури). Та ще бiльше всi чекали закiнчення конференцiї, щоб послiдувати за Танечкою в свята-святих: божественний акт її останнього вбивства. Вiдзняти крупним планом, стати третiм свiдком таїнства злочину, замогильним тоном коментувати сюжет, не забути вписати й своє скромне ФIО пiд рядком: «Над випуском працювали:..».

  Наше приземлення, незважаючи на гарне освiтлення, – всюди натикані палючі софiти – нiхто не помiтив. Смугаста Мантія швидко змішався з натовпом, завдяки пивному животику, смердючим пахвам й смужці на мантiї. Він встиг поцупити із кишені молодика з фiолетовим чубом перепустку на конференцiю. На перепустцi зазначалося: Стас Фіолетовий, видання Мороки і Бестiї, головред.

    — Вперед, лялечко!— небесний провокатор був своїм у цiй тусовцi.

  На входi в прес-центр роздавали безкоштовнi футболки з посмiшками. Мас-медійна братiя хапала шаровi футболки й надягала зверху власної брендової одежини, чим почала нагадувати добрих самокритичних блазнiв.

  Охоронець довго звіряв фото на перепустцi з моїми блідими через переліт профілем й анфасом. Майже нiякої схожостi із фіолетовим вiд анашi головредом. Та на охоронця чавив натовп, i вiн не став заморочуватися. Мантiя так швидко промайнув повз гострозору варту, що його сплутали з величезною зеленою мухою із найближчого клозету.

   Тим часом всерединi всi швидко займали свої мiсця. У нас виявився перший ряд. Прес-конференцiя обiцяла багато свiжої крові i паркого м’ясця. Мас-медіа були готовi висіти на люстрі, аби поцупити до об’єктиву своєї камери хоча б одну волосинку із знаменитої голови Немийрук.

   Нетерплячий гамiр зненацька перервало гігантське Дитятко (наголос на першому складi) у тiсному костюмчику, з якого воно виросло, завдяки стероїдам. То був тiлоохоронець Танечки. Аж надто багато фетишистів хотіло дотрокнутися до її звеличеного тіла та й увірвати собі священний шматочок, щоб потім на нього молитися і мастурбувати.

   — Вимагаю абсолютної тишi!!! — заревiло ведмедиком Дитятко.

  Зі свiтла, що лилося напроти, виокремилась тендiтна постать й сіла за столик, що добре підсвiчувався сотнею софiтiв. Це була Танечка. Вона майже не змiнилася з тих пір, коли над усе полюбляла копирсатися в носі й смакувати знайдене, хiба що в очах палали якісь колючі вогники – та й це зрозумiло: вона ж вбивця, а миле обличчя перекосила остання стадія зоряної хвороби – i це теж зрозуміло: вона знаменита вбивця, не якась там проста зечка.

   — Гик!

   За дозволом Дитятка в тiсному костюмчику поповзли ковзкi питання.

  — Правда, що про вас будуть знiмати серiал? — запитав суб’єкт з довжелезним носом й роздутими нiздрями, гладенько поголеними зсередини.

  — Так, адже я – серійна вбивця-психопатка, — у Танечки збереглася та ж сама манера ледве чутно промовляти слова, тому у всiх настовбурченi вуха й увімкненi на максимальну гучність диктофони.

  — Вже вiдома назва?

 — Посмiшка на мільйон, — колись дірява на два передніх зуба, посмiшка самої Немийрук заслiплювала погляд.

  — Як щодо тринадцятої жертви? Чи був конкурс? Скiльки охочих подали анкету на участь? За якими критерiями ви обрали останню жертву? Чи знає жертва про власне вбивство? — трiщала в мiкрофон дамочка з газети «Кримiнальний талант». Вона хвилювалася й зачитувала питання з пiтнявої долонi, через що вони, дійсно, ставали ковзкими.

   Немийрук нечемно позiхнула в спрямовані на неї об’єктиви.

  — Критерiї тi ж самi. Людина, котра не усмiхається.

  — Це він чи вона?..

  — Вона,— трохи витримавши паузу, щоб полоскотати мас-медійникам нерви, вiдповiла Танечка.