Мороки і Бестії

   Знову міст, автівки, перекреслені сподівання. Навіть стрибати в річку перехотілося, адже це виявилося не так страшно, як здавалося раніше. Що далі? Мотузка й мило чи дах двадцятиповерхівки?..

    Смугаста Мантія, повернувши Мандрівного до рота, вигоцував чечiтку на сутiнковому мостi. Його лисі п’яти добре цокали й висікали іскри з асфальту, хоча за законами фізики це було неможливо. Втомившись гоцати чечiтку, здоровань влiз на перило, де й вмостився в позi брудного лотоса.

    — Трапився форс-мажор, лялечко. Виявляється, у вас алергiя на шоколад. Ви вiддали свою цукерку Танечці Немийрук…— Мантiя повiльно розпалив свою люльку.

    Його добряче збентежили з’ясовані обставини, через що прибулець поринув із головою в димову завiсу.

   — Так, в дитинстві я була занадто доброю і наївною, — сумно зізналась я,— вічно соромилася й перша просила вибачення.

  — Тому, подорослішавши, вирішили стати злою й цинічною. З фугасиком в кишені, й ніяких вибачень… — прорвався голос Мантії крізь дим від люльки.

   Вперше за кільканадцять літ мого життя я схлипнула. Тільки не сльози – тільки не ця мерзенна солона рідина з очей! Щоб вкінець не занапастити свою репутацію «супер», я втупилася в нічне небо й почала розглядати далекі зорі. Так, через бажання стати крутою провокаторкою я втратила всiх, кого любила. Якось я забула всі дні-народження й постирала всі телефони. Моя робота вимагала треби. Чи не тому я з острахом вважала, що дружба чи кохання будуть вiдволiкати мене вiд самої головної справи мого життя – зцілення суспільства від слабких й закоплексованих ланок?..

   Зненацька я пробудилася посеред старого мiста із понівеченим справою всього життя серцем й зрозумiла, що самотня й незакохана. Нi з ким потрiпатися про всiлякi дурницi. Нiхто не цiлує мої вуста перед сном. Своїми дiтьми я все частiше почала вважати власнi провокації. Моє життя нiкчемне й пусте, хоча до цього здавалося повною чашею. Дещо важливе витекло крізь мікроскопічну тріщинку, залишилося гірке відчуття втрати.

    — Цукерку треба повернути, — вирiшив небесний провокатор, — ви маєте загадати бажання й з’їсти цукерку.

   — А як же моя алергiя? — сумно заперечила я, згадуючи один випадок у дитинствi, коли ледь не вмерла від склянки какао, яким нас почали поїти у старшій групі дитсадку. Какао там було не так вже і багато, тож мені дико пощастило. Зараз першіння в горлі могло початися лише вiд одного погляду на продукти з какао-бобiв. В мене навіть була фобія: нiзащо не торкатись до чогось з шоколаду. Як же так, що чарівна цукерка зі справжнього шоколаду?.. Якийсь непевний здогад раптом виринув з моєї підсвідомості. А що, коли я…

    —  Годі хнюпати, лялько! Якось викрутимося, — перервав невеселі роздуми Мантія. — Маємо обмаль часу, треба знайти вашу цукерку!

   Наш недружній загін розлетiвся пiсля школи хто куди. В кожного в очах палала рішуча впевненiсть, що свiт впаде перед ним на колiна. Всi загадали бажання, доки я грала в матір Терезу. Тепер вони отримують дванадцятки від життя, а я дрижу від холоду на безлюдному мості й моє єдине бажання – покінчити життя самогубством. Від цих думок мене огорнув ще більший смуток.

    — Немає сенсу її шукати, адже Немийрук з’їла мою цукерку двадцять років тому.

    — Ви можете це довести?

    — Нi, хіба це не очевидно?..

    — Може, ви бачили, як вона клала вашу цукерку до свого рота?!.

    — Нi, але не важко здогадатися…

   Смугаста Мантія переможно затряс в повiтрi згаслою люлькою:

    — Ви постiйно кажете нi, лялечко, й мені це подобається!

    Далi вiн ляснув у долонi, наказуючи комусь невидимому:

    — Червневу добiрку «Морокiв і Бестiй» за десять минулих рокiв!..

   Перед нами справно розташувалися журнальний столик й два стiльці. На столику виросла добiрка газет з криваво-червоною назвою: Мороки і Бестiї. На першiй шпальтi найсвіжішого видання я помiтила знайомi фортеп’янні пальчики, складенi розпущеною квіткою. Пiд ними мався риторичний пiдпис: «Чи стане тринадцята посмiшка останньою?..»

   Смугаста Мантiя запорпався в газетах. Через хвилину в його гладких долонях опинився червневий номер за 1997 рiк. Прибулець передав знахiдку менi.

   — Гортайте з кiнця, лялечко.

   Але я розгорнула номер з початку.

   — Мороки і Бестiї – нiчогенька назва. Кримiнально-мiстичнi хронiки, — я почала швидко гортати. В очi били кровожерливі заголовки. Малi сороченята, що навесні вилупилися пiд хiмзаводом, цвигають не лайном, а кислотою. Ввiшло в моду нарощене на тiменi волосся. Знайденi тi, в кого волосся росте на долонях. Депiлюємо волосся на долонях – прирощуємо до тiменi. З’ясована причина поганої якостi лікарської ковбаси: ковбасна фабрика розташована на розломі земної кори. Вiд таких статтей зводить судомою шлунок. А що ми шукаємо?..