Яр мовчки відкинувся на спинку дивана. Йому раптом стало зрозуміло, чому Мор так радів гарячій ванні, звичайній їжі й можливості просто поспати. Але відпочивати було ніколи. Коса раптом здригнулася в його руках. Лезо засвітилося, а перед очима з'явився дивний напис, ніби хтось вивів його просто в повітрі:
НАСТУПНЕ ПРИЗНАЧЕННЯ: ЛЬВІВ, ВУЛ. ЗЕЛЕНА, 147. ЧАС: 12:43.
Яр кліпнув. В голові тільки й встигла пронестися думка «Нічого собі! Оце круто!»
— Це що таке було щойно? — він глянув на Мора.
— Твоя перша справжня робота. — Той підвівся.
— А можна я спочатку поїм? — Яр чомусь дуже рознервувався.
Смерть подивився на годинник.
— У тебе сім хвилин.
Яр схопився з дивану. Зробив два кроки вперед, обернувся.
— СІМ?! Як я встигну?
— Шість із половиною, — уточнив Мор. — І раджу поспішити.
На вулицю Яр вискочив у чорному балахоні з косою в руках. Першою його побачила сусідка з третього поверху, пані Галина, яка саме поверталася з магазину. Вона зупинилася, окинула хлопця поглядом і похитала головою.
— Ярославе, ти що, досі Геловін святкуєш? Уже ж листопад!
— Робота така, — пробурмотів він, намагаючись протиснутися повз неї.
— А косу навіщо взяв? — поцікавилася сусідка. — На дачу їдеш?
— Типу того! — «Теж мені, геловін» промайнула думка і згасла.
Яр вискочив із під'їзду, дістав телефон і відкрив карту. До вулиці Зеленої було далеко. Пішки не встигне, громадський транспорт теж не варіант. Він уже збирався викликати таксі, коли коса раптом потягнула його вперед.
— Що за...
Світ навколо смикнувся. Яр зробив крок — і опинився посеред незнайомого подвір'я. Під ногами був потрісканий асфальт, поруч стояли сміттєві контейнери, а над головою височів дев'ятиповерховий будинок. Він розгублено озирнувся.
— Ого...
Телефон показував, що він на вулиці Зеленій. Яр задоволено всміхнувся.
— Ну хоч щось працює нормально.
Він підійшов до під'їзду, знайшов потрібний номер квартири й натиснув кнопку домофона. Тиша. Натиснув ще раз.
— Хто там? — пролунав жіночий голос.
Яр задумався. Що казати? «Добрий день, я Смерть, прийшов за вашим родичем»? Якось не дуже.
— Е-е... доставка, — нарешті видав він.
— Яка ще доставка?! — жіночий втомлений голос видавав напругу.
— Ну... термінова.
— Ми нічого не замовляли!
Зв'язок обірвався. Яр повільно опустив руку. І як він має робити цю роботу?
— Прекрасно.
Коса знову потягнула вперед. Він зробив крок і раптом опинився просто в квартирі, посеред коридору. Перед ним стояла жінка років п'ятдесяти з рушником у руках. Вона дивилася на Яра широко розплющеними очима.
— А-А-А! — почала кричати жінка.
— Тихо! — Яр перелякано підняв руки. — Я не злодій! Я... я...
Жінка схопила рушник і жбурнула в нього.
— ГЕТЬ ІЗ МОЄЇ КВАРТИРИ!
Яр відступив, перечепився через килимок і мало не впав.
— Та зачекайте! Я тут по роботі!
— ЯКІЙ ЩЕ РОБОТІ?!
Із сусідньої кімнати долинув хрипкий чоловічий голос:
— Галю, хто там?!
Яр повернув голову. На ліжку лежав літній чоловік, худий, блідий, із запалими щоками. Поруч стояв кисневий концентратор, тихо гудів апарат, а на тумбочці лежали ліки. Коса в руках Яра раптом стала теплою. Він зрозумів.
— Я до нього, — тихо сказав хлопець.
Жінка завмерла. Її обличчя повільно змінилося. Вона подивилася на косу, на чорний балахон, потім на чоловіка в ліжку.
— Ні, — прошепотіла вона. — Тільки не зараз.
Яр відчув, як у нього похололи пальці.
— Я... вибачте. Я не знаю, що сказати.
Жінка схопила його за рукав.
— Будь ласка. Він же тільки вчора почав краще почуватися. Лікар сказав, що це диво. Ми думали, що він одужає.
Яр подивився на чоловіка. Той лежав із заплющеними очима, важко дихаючи. Його рука повільно рухалася по ковдрі, ніби він щось шукав.
— Галю, — тихо покликав він. — Іди сюди.
Жінка відпустила Яра й кинулася до ліжка. Чоловік узяв її за руку.
— Не плач, дурненька, — прошепотів він. — Я ж уже втомився.
Яр стояв біля дверей, стискаючи косу. Він не знав, куди дивитися. Хотілося вийти, зачинити двері й ніколи більше сюди не повертатися. Коса ледь помітно засвітилася. Чоловік підняв очі й подивився просто на Яра.
— То це за мною? — хлопець кивнув.
— Молодий який, — чоловік слабко всміхнувся. — Я думав, Смерть старша.
— Вона... у відпустці, — пробурмотів Яр і відразу пошкодував про сказане. Чоловік тихо засміявся, але сміх перейшов у кашель.
— Ну, хоч комусь пощастило.
Яр відчув, як щось стиснулося в грудях. Він підійшов ближче, підняв косу й обережно провів лезом у повітрі. Чоловік заплющив очі. Його рука повільно вислизнула з долоні дружини. Жінка не одразу зрозуміла. Вона ще кілька секунд сиділа, щось тихо говорила, а потім раптом замовкла.
— Петре?..
Яр стояв поруч, не знаючи, що робити.
Жінка повернулася до нього. У її погляді не було ненависті. Лише така порожнеча, що хлопцеві стало важко дихати.
— Ідіть, — тихо сказала вона.
Яр хотів щось відповісти, але не зміг. Він зробив крок назад. І опинився на вулиці. Наступне призначення з'явилося майже одразу.
ЛЬВІВ, ВУЛ. ШЕВЧЕНКА, 89. ЧАС: 13:17.
Яр подивився на годинник. До призначеного часу залишалося дванадцять хвилин. Він уже знав, що коса може переносити його майже миттєво, тому цього разу не став шукати транспорт. Просто зробив крок уперед, дозволивши їй вести. Опинився біля приватного будинку з високим парканом.
На хвіртці висіла табличка: «ОБЕРЕЖНО, ЗЛИЙ СОБАКА!»