Цукерка або життя

Розділ 15

Яр безсило опустив голову на стіл. Підготовка до побачення зайняла майже дві години. Спочатку Мор вирішив, що йому потрібен парфум. Яр необачно показав йому флакон, який отримав на день народження, і за хвилину вся квартира пахла так, ніби в ній відкрили магазин чоловічої косметики.

— Скільки ви на себе вилили?! — Яр відчинив вікно, намагаючись провітрити кімнату.

— Трохи, — винувато відповів Мор. — Там така маленька пляшечка. Я думав, що треба більше.

— Це парфум, а не одеколон після гоління! Достатньо двох натискань!

  Смерть понюхав рукав.

— Мені подобається. Пахне однозначно краще, ніж в склепі твоєї прабабусі! — хитро посміхаючись підначив чоловік.

— А мені... зараз очі повилазять! Зачекайте! Якої прабабусі?! — Яра аж передьоргнуло, — Моєї?

  Мор, промовчав красуючись. А пані Марія, яка саме проходила крізь коридор, зупинилася й схвально кивнула.

— Гарно пахне. Мій перший чоловік теж таким користувався. Правда, він потім пішов до сусідки, але то вже інша історія. Вам пасує.

  Мор зацікавлено повернувся до неї.

— О, і чим закінчилося? — Мор навіть припинив себе нюхати.

— Помер, ти ж знаєш — коротко відповіла бабуся. — Від серця. Через три роки. А сусідка так і не навчилася варити борщ. У-у-у... Дурепа!

  Яр вирішив, що це не найкраща історія для підготовки до романтичного вечора. Потім виникла проблема із взуттям. Ярові кросівки були Морові замалі, а старі черевики батька виявилися надто широкими. Зрештою Смерть знайшов у шафі чорні туфлі, які Яр одягав на випускний.

— Ось ці підійдуть, — задоволено повідомив він, розглядаючи себе в дзеркалі.

— Вони натирають, — попередив Яр. — Я в них ледве витримав три години.

— Нічого, — Мор знизав плечима. — Я ж не помру.

Яр подивився з докором на нього.

— Дуже смішно блін. Ха-ха-ха.

— Дякую, я стараюсь. — самовдоволена посмішка робила обличчя Мора, молодшим.

  Нарешті гість був готовий. Темно-синя сорочка, чорні штани, туфлі, акуратно зачесане волосся. Без балахона й коси він виглядав цілком пристойно, навіть привабливо. Якби Яр не знав, хто перед ним, то ніколи б не здогадався.

  Мор поправив комір, усміхнувся власному відображенню й повернувся до хлопця.

— Ну як я вам?

Яр окинув його прискіпливим поглядом.

— Як чоловік, який збирається на співбесіду до банку.

— Це добре?

— Для банку — так. — хлопець стомлено опустив руки.

  Смерть задоволено кивнув, узяв телефон і рушив до дверей.

— Тоді я пішов. Не чекай мене рано.

— Стійте! — Яр схопив його за рукав. — А гроші?!

  Мор здивовано подивився на нього.

— Які ще гроші?

— На ресторан! Ви ж не збираєтеся платити моєю карткою?!

  Гість на мить замислився.

— Ми про це, поговоримо потім. Гаразд?

  Яр заплющив очі. «Колись це закінчиться. Адже так?»

  Побачення закінчилося швидше, ніж хлопець очікував. О дев'ятій вечора Мор повернувся додому, кинув туфлі біля дверей і важко опустився на диван.

— Ну що? — Яр визирнув із кухні. — Як пройшло?

  Смерть сумно зітхнув.

— Дивно і якось неочікувано...

— У якому сенсі, дивно? — хлопець хвилювався чи не більше ніж Мор.

— Вона весь час розповідала про свого колишнього чоловіка. А потім запитала, чи готовий я до серйозних стосунків. Я сказав, що поки не знаю, бо вперше за кілька тисячоліть маю вільний час.

  Яр повільно поставив чашку на стіл.

— І?

— Вона подумала, що я жартую. Засміялася. А потім запитала, скільки мені років насправді. — він опустив очі.

— І що ви відповіли? — Ярославу справді було цікаво.

  Мор невдоволено насупився.

— Правду.

— Скільки?! — Яру і справді стало цікаво.

— Ну, приблизно. Я ж не пам'ятаю точну дату свого народження.

— Боже...

— Він тут ні до чого, — автоматично відповів Мор.

  Яр опустився на стілець.

— І що вона зробила?

— Сказала, що я дивний, — Смерть знизав плечима. — А потім пішла. Навіть десерт не доїла. 

  Яр не втримався й засміявся. Спочатку тихо, потім голосніше. За останні кілька днів це був перший раз, коли він сміявся щиро. Мор подивився на нього з образою.

— Дуже смішно, так?

— Вибачте, — Яр витер очі. — Просто... ви ж Смерть! Ви пережили імперії, війни, епідемії, а вас кинули на першому побаченні!

— Не кинули, — буркнув гість. — Просто пішла раніше.

— Звісно, звісно, — Яр ледве стримував сміх. — А десерт залишила як символ розриву.

Мор сердито схопив подушку й кинув у нього. Подушка пролетіла повз і впала на підлогу. Із вітальні долинув голос пані Марії:

— А я казала! Треба було квіти купити! Без квітів тепер ніхто на побачення не ходить!

  Мор важко зітхнув і відкинувся на дивані.

— Я купив квіти. 

  Яр перестав сміятися. 

— Що? Справді?

— Квіти. Троянди. Червоні. Дванадцять штук. Вона сказала, що дванадцять — парне число, а парну кількість квітів дарують тільки на похорон.

  У кімнаті стало тихо. Потім Яр повільно опустив голову на стіл і почав сміятися так, що аж задихався. Крізь сльози.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше