Яр перечитав напис. Потім ще раз. Повільно підняв голову.
— Це жарт? Сподіваюсь. Я не планував, мені ще зарано!
— Ні, — Смерть повернув йому ручку. — Цілком практичне правило. Я не хочу, щоб мене турбували через роботу, поки я відпочиваю.
— А якщо я випадково помру?! — Яр обурено тицьнув пальцем в аркуш. — Що тоді?!
— Постарайся не випадково, — порадив гість із таким виглядом, ніби давав рекомендацію щодо догляду за кімнатними рослинами.
Хлопець відкрив рота, щоб відповісти, але раптом замислився.
— Зачекайте. А я взагалі можу померти, поки ви тут?
Смерть трохи нахилив голову, розглядаючи його з цікавістю.
— Теоретично можеш отримати дуже серйозні травми. Але померти... ні. Принаймні поки угода діє й я не виконую своїх обов'язків.
— Тобто якщо я зараз випаду з вікна...
— Не раджу, — перебив гість. — Буде боляче. Дуже. І лікуватися доведеться довго.
— Але я не помру? — Ярослав затамував подих.
— Ні, Ярославе. Не помреш. І перш ніж ти запитаєш, під машину теж краще не потрапляти. Безсмертя не означає невразливості. До твого відома.
Яр довго мовчав, розглядаючи написаний список. Потім обережно запитав:
— А інші люди? Вони теж не можуть померти?
Смерть перестав усміхатися. Лише на секунду, так швидко, що Яр міг би й не помітити, якби не дивився просто на нього.
— Так, — відповів він нарешті. — Інші теж.
— У Львові?
— Скрізь.
— У всьому світі?!
— Наскільки мені відомо, світ у вас поки що один, — гість знизав плечима, але цього разу його жарт прозвучав якось мляво.
Яр повільно відклав ручку.
— Ви розумієте, що це означає? Люди потрапляють в аварії, хворіють, старіють. Якщо вони не можуть померти, що з ними буде?!
Смерть подивився на нього. Тепер у його погляді з'явилося щось таке, від чого Ярові захотілося замовкнути.
— Ярославе, — тихо сказав він, — я працював, коли твого міста ще не існувало. Я працював, коли люди не знали, що таке колесо. Я працював під час чуми, голоду, воєн і землетрусів. Я бачив, як зникали цілі народи. Я забирав царів, жебраків, немовлят і старих. І жодного разу, чуєш, жодного разу не мав вихідного.
Він замовк, потер обличчя долонями й нарешті додав:
— Тому так. Я чудово розумію, що це означає. Але сьогодні я хочу просто відпочити. Хоч кілька днів побути звичайним чоловіком, якому не потрібно нікуди поспішати.
Яр мовчав. Він не знав, що відповісти. Перед ним сиділа істота, яка, якщо вірити її словам, бачила всю людську історію. І зараз ця істота виглядала просто страшенно втомленою. Смерть узяв зі столу яблуко, покрутив у руках і раптом запитав:
— Слухай, а це яблуко можна з'їсти? Чи теж треба окремий дозвіл?
Яр безсило махнув рукою.
— Їжте вже.
О п'ятій вечора Яр зрозумів, що в його житті з'явилася ще одна проблема. Смерть відкрив для себе смартфон. Почалося з того, що він попросив показати, як працює доставка їжі. Яр, який саме збирався замовити вечерю, необачно погодився. Він відкрив застосунок, пояснив, як вибирати ресторан, додавати страви в кошик і оплачувати замовлення.
Смерть слухав із таким захопленням, що Яр навіть трохи розчулився.
— І мені не треба нікуди йти? — перепитав гість, уважно розглядаючи екран.
— Ні. Кур'єр усе привезе додому.
— І готувати не треба?
— Ні.
— І навіть розмовляти з людиною не обов'язково? — він хитро примружив очі.
— Можна взагалі попросити залишити замовлення біля дверей, — пояснив Яр.
Смерть повільно усміхнувся.
— Ярославе, ви генії. Справжні генії. Стільки століть люди вигадували всілякі дурниці, а найкраще винайшли тільки зараз. Мені, це було потрібно!
За наступні двадцять хвилин він переглянув меню шести ресторанів, вивчив різницю між піцою на тонкому й товстому тісті, поцікавився, чому суші коштують дорожче за звичайну рибу, і спробував замовити двадцять чотири порції картоплі фрі.
— Навіщо стільки?! — Яр вихопив телефон, побачивши суму замовлення. — Ви що, збираєтеся годувати цілий під'їзд?!
— Хочу спробувати, — невинно відповів Смерть. — Там знижка. Якщо береш багато, виходить дешевше.
— Двадцять чотири порції?! Та я за ці гроші можу тиждень харчуватися!
— У тебе дуже дивне ставлення до грошей, — зауважив гість. — Вони ж для того й існують, щоб їх витрачати.
— Бо я їх ще не заробляю! — Яр сердито закрив застосунок. — А ви, тим більше!
Смерть задумливо почухав голову.
— А мені потрібна робота? Може, я теж міг би щось робити. Не все ж тобі витрачатися.
Яр здивовано подивився на нього.
— Ні! Ніякої роботи! Ви у відпустці, пам'ятаєте?!
— А. Точно, — гість задоволено відкинувся на спинку дивана. — Як же добре.
Яр забрав телефон і пішов на кухню. За хвилину з вітальні долинуло:
— Ярославе! А що таке Tinder?
Хлопець повільно поставив чашку.
— Де ви це побачили?!
— По телевізору. Там кажуть, що можна знайомитися з людьми. Може, мені теж варто спробувати? Я давно ні з ким не спілкувався просто так.
Яр заплющив очі. Уявив Смерть із анкетою на сайті знайомств. Фото з косою, вік не вказано, професія: «Забираю людей». І раптом зрозумів, що це буде катастрофа.
— Ні. Навіть не думайте.
— Чому? — щиро здивувався гість. — Я ж не збираюся нікого забирати. Просто поспілкуватися.
— Бо я не хочу нікому потім пояснювати, чому ви знайомилися з жінками з мого телефона!
Смерть невдоволено пробурмотів щось собі під ніс, але сперечатися не став. Яр повернувся до кухні, подумки додаючи до списку правил ще один пункт: «Жодних сайтів знайомств». Близько сьомої вечора Яр нарешті залишився сам. Смерть пішов гуляти. Перед виходом він довго вибирав між Яровою курткою та старим пальтом, яке висіло в шафі ще з часів першого курсу. Зрештою обрав пальто. Воно виявилося трохи замаленьким у плечах, зате чудово приховувало трохи розтягнуті домашні штани.