Яр відчув, як у нього починає сіпатися ліва повіка.
— Якщо ви зараз не вийдете, я перекрию воду!
— Не треба! Ще десять хвилин!
— П'ять!
— Сім.
Яр злився.
— Ви що, торгуєтеся?!
— Шість, — спокійно запропонував Смерть. — І я більше не чіпатиму твої пляшечки.
— ТРИ!
— Гаразд, зупинимося на п'яти. — Із ванної долинув задоволений сміх.
Яр повернувся до вітальні, намагаючись не думати про те, скільки коштуватиме рахунок за воду. Близько третьої Смерть нарешті вийшов. Чорний балахон зник. Замість нього на гостеві були Ярові домашні штани, які виявилися закороткими, і сіра футболка з написом «Не чіпай, я у відпустці». Яр придбав її минулого літа в Одесі й одягав переважно вдома. Тепер на ній красувалася Смерть, який, судячи з виразу обличчя, був надзвичайно задоволений своїм новим виглядом.
— Знімайте, — коротко наказав хлопець, показавши пальцем на футболку.
Гість опустив очі, розглянув напис і здивовано підняв брову.
— Чому? Мені подобається. Дуже зручна річ, і м'якенька тканина, до речі. І напис правильний.
— Бо вона моя! Ви не можете просто брати мої речі без дозволу! — Яр розвів руками. — У мене що, готель тут відкрився?!
— Ти не казав, що не можна брати одяг, — цілком резонно зауважив Смерть. — Я думав, це входить у правила гостинності.
— Я не думав, що доведеться пояснювати такі очевидні речі!
Смерть задумливо почухав підборіддя, а потім попрямував до кухні. Відчинив холодильник, дістав шматок сиру й уже збирався відкусити, коли Яр знову не витримав.
— Спочатку спитайте!
— А їсти можна? — слухняно запитав гість, тримаючи сир біля рота. І щиро реготнув.
— Можна! Але наступного разу спитайте ДО того, як відкриєте холодильник!
— У тебе складні правила, Ярославе, — зітхнув Смерть. — Може, запишеш їх? А то я боюся щось переплутати.
Яр задумався. Потім повільно повернувся до столу, дістав із шухляди чистий аркуш паперу й ручку.
— А це, між іншим, чудова ідея.
Він сів, розгладив аркуш долонею й великими літерами написав:
ПРАВИЛА ПРОЖИВАННЯ
Смерть зацікавлено зазирнув через плече, продовжуючи жувати сир.
— Це для мене?
— Саме так. І ви їх виконуватимете, якщо вже вирішили оселитися тут, — Яр суворо глянув на гостя. — Бо інакше я знайду спосіб вас позбутися. Навіть якщо доведеться звернутися до Ватикану.
Смерть тихо пирхнув, але сперечатися не став.
Яр почав писати:
1. Не брати чужі речі без дозволу.
2. Не займати ванну довше ніж на двадцять хвилин.
3. Не їсти чужу їжу без дозволу.
4. Не чіпати ноутбук, телефон та іншу техніку.
5. Не приводити сторонніх осіб. Особливо мертвих.
Смерть нахилився ближче, уважно прочитав п'ятий пункт і запитав:
— А живих можна? Бо якщо вже уточнювати, то краще одразу. У мене, знаєш, знайомих чимало. — чоловік на повному серйозі задумався.
— НІ! — Яр закреслив п'ятий пункт і написав новий. — Нікого не приводити без дозволу власника квартири. Взагалі нікого!
Він продовжив:
6. Не з'являтися раптово з повітря.
7. Не залишати косу посеред кімнати.
8. Не лякати сусідів.
9. Не називати господаря жадібним.
Смерть прочитав останній пункт і скептично похитав головою.
— А якщо господар справді жадібний? Це ж не образа, а констатація факту. Тобто, як правило недоцільно.
— ОСОБЛИВО ТОДІ! — Яр ляснув долонею по столу. — Ви взагалі збираєтеся дотримуватися цих правил?!
— Звісно, — гість примирливо підняв руки. — Хороші правила. Можна мені додати одне? Воно важливе.
Яр підозріло примружився, але все-таки простягнув ручку. Смерть акуратно взяв аркуш, поклав його перед собою й вивів великими, напрочуд рівними літерами:
10. НЕ ПОМИРАТИ У КВАРТИРІ. Я У ВІДПУСТЦІ.