Він повернувся до спальні, але заснути довго не міг. З одного боку, у квартирі перебувала надприродна істота, яка стверджувала, що відповідає за смерть усього живого. З іншого, ця істота щойно вкрала його ковдру, з'їла половину піци й тепер хропіла на дивані. Дивним було те, що Яр уже починав звикати.
Прокинувся він об одинадцятій сорок сім. Спочатку довго дивився на стелю, намагаючись згадати, чому вчора не ліг раніше. Потім почув хропіння, і все згадав.
— Твою ж... — Яр схопився, накинув футболку й рушив до вітальні.
Смерть спав. Причому тепер лежав поперек дивана, загорнувшись у ковдру з головою. З-під неї стирчала лише одна боса нога.
— Гей, підйом! — хлопець штовхнув гостя за плече. — Ви взагалі живий?
З-під ковдри долинуло невдоволене бурмотіння.
— Ще п'ять хвилин, Ярославе. Я тільки почав розуміти, чому ви так любите цю справу.
— Яку ще справу? — Яр обурено смикнув ковдру. — Ви проспали майже дев'ять годин!
Смерть відкинув край ковдри й подивився на нього одним оком.
— І що? Я працював без вихідних довше, ніж існує твоя цивілізація. Думаю, маю право на кілька зайвих годин сну. А тепер будь ласкавий, затягни штори щільніше.
Він знову накрився, залишивши Яра стояти посеред кімнати. Хлопець хотів щось відповісти, але передумав. Зрештою, сперечатися зі Смертю через ранковий підйом було навіть для нього занадто. На кухні з'ясувалося, що кави немає. Хліба теж. У холодильнику залишилися три яйця, половина лимона й банка гірчиці, термін придатності якої закінчився мабуть ще навесні. Яр зачинив холодильник, подивився на нього, знову відчинив. Продуктів не побільшало.
— Прекрасно, — пробурмотів він і дістав телефон, щоб замовити сніданок.
Поки вибирав між омлетом і сирниками, у вітальні щось загриміло. Яр кинув телефон і побіг на звук. Смерть стояв біля телевізора з пультом у руках і невдоволено тиснув на всі кнопки поспіль.
— Що це за штука? — запитав він, навіть не обернувшись. — Я знаю, що це телевізор, але чому він не працює?
— Бо ви його не ввімкнули, — Яр забрав пульт, натиснув потрібну кнопку й повернув гостеві. — Ось так. І не чіпайте налаштування, бо потім я нічого не знайду.
На екрані з'явилася усміхнена жінка, яка рекламувала засіб від печії. Смерть уважно подивився на неї, потім на Яра.
— Вона пропонує людям таблетки, щоб вони могли їсти те, від чого їм погано?
— Приблизно так, — хлопець знизав плечима.
— А чому б їм просто не перестати це їсти?
Яр подивився на нього.
— Ви точно давно не були у відпустці.
Смерть переключив канал. На екрані чоловік у дорогому костюмі переконував глядачів, що нова кредитна картка зробить їхнє життя щасливішим.
— Оце вже ближче до моєї роботи, — задумливо зауважив гість, і Яр вирішив не уточнювати, що саме він має на увазі.
За пів години хлопець виявив його на дивані перед кулінарним шоу. Смерть дивився, як кухар у білому ковпаку нарізає цибулю.
— Ти знав, що вони тепер додають вершки до грибного соусу? — запитав він, навіть не обернувшись. — Раніше все було простіше. М'ясо, вогонь, сіль. Іноді навіть сіль була розкішшю.
Яр не став сперечатися. Він просто забрав із дивана свою ковдру.
— Гей! — Смерть обурено підняв голову. — Я ще лежу і дивлюся!
— Дивіться без ковдри! Вона моя, і я хочу її випрати після вашого використання.
— Жадібний ти, Ярославе, — пробурмотів гість і повернувся до телевізора.
Хлопець вирішив, що це слово скоро стане причиною першого в історії замаху на Смерть.
О першій годині дня Смерть відкрив для себе ванну. Почалося все з невинного запитання, чи можна тут помитися. Яр, який саме переглядав вакансії на ноутбуці, неуважно кивнув, пояснив, де лежать рушники, й попередив, що гаряча вода зліва. За десять хвилин із ванної долинуло захоплене «Ого!». Ще за п'ять почувся плескіт, потім щось упало, а тоді Смерть почав співати.
Співав він мовою, якої Яр ніколи не чув. Голос у гостя виявився низьким, напрочуд приємним, хоча мелодія постійно збивалася, а окремі ноти він витягував із таким задоволенням, що в сусідів, мабуть, уже виникали запитання.
Яр постукав у двері.
— Усе нормально? Ви там нічого не зламали? — хлопець насторожився
— Чудово! — радісно відгукнувся Смерть. — А що таке гідромасаж? Тут на пляшечці написано, що він розслабляє м'язи.
— У мене немає гідромасажу! Це гель для душу! — Яр потер перенісся. — І не виливайте всю пляшку у ванну!
За дверима на мить запала тиша.
— Пізно, — нарешті повідомив гість.
Яр повільно опустив руку. Це сусідство, починало його злити.
— І скільки ви вилили?
— Трохи. Напевне. Але це не точно.
— Скільки?! — Ярослав потер потилицю.
— Ну... майже все.
Хлопець притулився чолом до одвірка.
— Ви жартуєте. Інакше, мені доведеться йти в магазин ще й по гель...
— Ні. Але піни тепер дуже багато. Хочеш подивитися?
— НІ! — знову обурився хлопець — Мати Василева! Що я такого зробив? Щоб отримати все це.
Минуло ще двадцять хвилин. Потім сорок. На п'ятдесятій Яр знову постукав, цього разу значно наполегливіше.
— Ви там заснули?! Виходьте вже, мені теж потрібно у ванну!
— Я ще не закінчив! — невдоволено відповів Смерть. — Ярославе, ти взагалі вмієш відпочивати? Постійно кудись поспішаєш, щось вимагаєш. Сядь, випий чаю, подивися телевізор.
— Що можна робити у ванній цілу годину?!
— Відпочивати, — цілком серйозно пояснив гість. — Мені подобається. Тепла вода, піна, ніхто не помирає. Ідеально. Хіба що хочеш помити мені спинку, щоб подарувати дійсно неймовірні відчуття?