Цукерка або життя

Розділ 2

  Яр кілька секунд просто дивився на сяючий екран. Потім тихо пирхнув собі під ніс.

— Оригінально. — він закрив перекладач, засунув телефон у кишеню курточки й відкинувся на спинку крісла, випроставши затерплі ноги. 

  Угорська бабка на нічній автостанції пророкувала йому смерть. Що ж, можна вважати, що програма занурення в місцевий фольклор виконана на сто відсотків. Подорож Європою офіційно вдалася. До Львова він дістався лише наступного ранку. Кордон відібрав п’ять годин життя, рештки сну й остаточне бажання коли-небудь знову користуватися міжнародними автобусами. До своєї квартири Яр піднімався на автопілоті, з єдиною чіткою думкою: найближчі декілька днів він відпочиватиме виключно в горизонтальному положенні. 

  Валізу він просто кинув у вузькому коридорі, навіть не відкотивши до стіни. Рюкзак упав поруч. Кросівки він зняв уже дорогою до спальні, просто посеред кімнати.

  У ліжку Яр відключився миттєво. Прокинувся аж увечері, коли за вікнами вже густіли сірі сутінки. З’їв усе, що зміг знайти в глибинах холодильника — пару завітряних сосисок і шматок сиру, прийняв гарячий душ і без докорів сумління знову заснув до ранку.

  Наступного дня страшненька бабця з Будапешта вже здавалася чимось дуже далеким — просто химерним епізодом із надто довгої й виснажливої дороги. До вечора Яр майже перестав про неї згадувати.

  Тим паче, виникли звичайні побутові проблеми. У двері раптом гучно подзвонили.Яр відірвав погляд від ноутбука, де переглядав вакансії. Дзвінок повторився. Довгий, вимогливий.

— Та йду я, йду...

  За дверима стояла строката компанія з трьох осіб. Відьма в занадто великому капелюсі, який сповзав їй на ніс, вампір із пластмасовими іклами й щось яскраво-зелене, з рогами та хвостом, чию видову приналежність Яр так і не зміг визначити. Усі троє дружно й ритмічно простягнули до нього пластикові відерця у формі гарбузів.

— Цукерки або життя! — гаркнули вони різнобій.

  Яр мовчки глянув на них. Потім перевів погляд на екран телефона в руці. Тридцять перше жовтня.

— Точно. Геловін. Чорт!

  Він зітхнув, повернувся на кухню, знайшов у кишені рюкзака два пакети фірмових шоколадних цукерок, які купив у Duty Free й дивом не з’їв дорогою, та чесно висипав дітлахам добру половину.

— Дякуємо! — писнула Відьма й першою розвернулася до сходів.

  Вампір подріботів за нею. Зелене створіння затрималося на порозі, критично розглядаючи вміст свого відерця, та поправляючи навушник у вусі.

— Можна ще одну? — діловито запитало воно.

— Ні.

— Чого це?

— Економічна криза в країні, — серйозно відповів Яр.

  Дитина замислилася на секунду, перетравляючи інформацію.

— Мама каже, що ви жадібний. — засопіло ображено створіння.

— Передай мамі, що вона надзвичайно мудра й спостережлива жінка.

  Двері зачинилися. За годину прийшли ще двоє. Потім четверо. Потім ціла галаслива компанія підлітків, які навіть не спромоглися надіти костюми, а просто розмалювали обличчя кольоровими маркерами. Близько десятої вечора Яр із жалем зрозумів, що його немаленький запас європейського шоколаду повністю знищено.

  Об одинадцятій він просто вимкнув світло в коридорі, сподіваючись на народну мудрість. Не сильно й допомогло. Об одинадцятій двадцять він сидів на дивані у вітальні, ніби ховаючись від чергових наполегливих візитерів, не реагуючи на стукіт, і старанно вдавав, що у квартирі нікого немає. О пів на дванадцяту не витримав і замовив піцу. Кур’єрові потім довелося добрі п’ять хвилин доводити через зачинені двері, що він справді кур’єр із їжею, а не дуже високий підліток у костюмі доставника. Опівночі Яр нарешті розвалився на дивані.

  Піца стояла на журнальному столику. Ноутбук грів живіт. Валіза все ще сиротливо лежала нерозібраною в темному коридорі, але життя, здавалося, поступово поверталося до норми.

  У двері знову подзвонили. Яр заплющив очі й глибоко вдихнув. Дзвінок повторився. Знову й знову.

— Немає цукерок! — крикнув він у бік передпокою, не підводячись. — Усе з’їли! Ідіть додому!

  Настала довгоочікувана тиша. Яр задоволено всміхнувся й узяв шматок піци з мисливськими ковбасками.

Дзень.

  Він завмер із піднесеним до рота шматком.

Дзень.

— Ви що знущаєтеся?

Дзень.

  Яр з докором кинув піцу назад у коробку, підвівся, витер пальці об джинси й рішуче крокував у коридор.

— Я ж сказав, цукерок...

  Він клацнув замком і відчинив двері. На порозі стояла дівчинка. Зовсім маленька — років п’яти, не більше. На ній було натягнуте звичайне біле простирадло з трьома криво вирізаними дірками для очей та рота. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше