2 частина

Пройшло два роки. За цей час Емілія вжилась у замку і її всі полюбили. Та найбільше вона подобалась принцу.

Зак- Емілія, сьогодні я тобі скажу дещо

Емілія- цікаво, що ти там вже придумав?

Зак- почекай до вечері

Емілія- гаразд, це ще не довго

Зак- я мушу поїхати у місто

Емілія- добре, буду тебе чекати

Зак- скоро вернусь

Дівчина дивилась услід принца.

Вечір. Служниці вже привели в порядок Емілію.

-можете пройти в залу

-на Вас уже чекає принц

Дівчина без жодних вагань направилась до Зака.

Емілія- і чому ти мені не сказав, що приїхав?

Зак- я хотів зробити сюрприз. Сідай за стіл

Вони повечеряли та за звички вийшли у сад.

Зак- Еміліє, я маю тобі дещо сказати

Емілія- уважно тебе слухаю

Зак- пам'ятаєш при нашій першій зустрічі, не рахуючи в дитинстві, я сказав, щоб ти вийшла за мене заміж?

Емілія- так, пам'ятаю. Ти ж тоді просто пожартував, а всі це сприйняли за правду

Зак- так от. Тепер ти, не проти вийти за мене?

Хлопець став на одне коліно та дістав каблучку із кишені.

Емілія- це зараз не жарт? Ти, серйозно?

Зак- так, я зараз кажу правду

Емілія-...вибач, але я маю подумати

Зак- гаразд

Дівчина направилась у свою кімнату, щоб все розібрати і розкласти на полички у своїй голові. Вона сприймала принца за найкращого друга і не більше (хоча іноді він їй і симпатизував). Дівчина не знала, що відповісти хлопцю на це. Тому вирішила прийти до нього і спитати ще раз чи це не був жарт. Ось вона вже стоїть біля його кімнати тягнеться до ручки дверей, але тут її зупиняє голос, який доносився з кімнати принца.

-Ви, серйозно хочете одружитися на ній?

Зак- вона мені подобається, але це не через неї

-тобто? Ви про що?

Зак- вона володіє чарами. Тому я хочу, щоб вона чаклувала лише для мене і лише з мого дозволу. Тобто, щоб вона слухалась лише мене. І її чари належали лише мені

-і навіщо Вам це? Ви і так маєте все

Зак- я б хотів, щоб у мене було більше землі, а її магія мені у цьому допоможе

По щоках дівчини покотились одинокі сльози. Вона непомітно побігла до своєї кімнати. Заспокоївшись, Емілія наважилась втекти з цього замку назавжди. Переодівшись у свій старий одяг.

Вона втекла звідти. На диво поки що її ніхто не переслідував. У Емілії все не виходив той діалог із голови. Скільки б вона не пробігла, пройшла, цей діалог нікуди не зникав. Вже почало світати і почали лунати різні дивні звуки, разом із співом ранішніх пташок. Дівчина вирішила перепочити. Зібравшись з думками та відкинувши все, вона піднялась та пішла далі. Пройшов ще деякий час, як Емілія біжить у цьому безкінечному лісі. Та от вона почула крики та стук обладунків.

-шукайте її!!!

-вона потрібна принцу Заку!!!

Дівчина почала бігти з усіх сил, та от невдача хтось з лицарів почув шорохіт і вони направились туди. Емілія не знала, що робити та куди сховатись, як тут щось схопило її за руку та потягнуло. Вона почала битись та намагалась вибратись, але все було марно. Хтось нахилився до її вуха та сказав грубим чоловічим голосом.

-заспокійся, а то вони нас знайдуть

Дівчина заспокоїлась, а невідомий хлопець прижав її ближче до себе та щось сказав пошепки сам до себе. Тут вони почули приближення кроків та завмерли. Емілія думала, що дерево не дуже допоможе їм. Лицарі пройшли біля них глянули немов їм у вічі, та пішли далі, ніби там нічого і не було. Коли їх вже не було чути хлопець відпустив дівчину.

Емілія- я вельми тобі вдячна

-нема за що

Емілія- тільки в мене до тебе питання

-як вони нас не помітили, так?

Емілія- так

-це все чари

Емілія- ти, також ними володієш?

-так. Дивно, що ти не відчула мене поруч із собою

Емілія- а так можна?

-все ясно. Ти не знаєш хто ти та чому в тебе є чари

Емілія- так, ти правий

-вибач, за мою нетактовність. Я Фелікс

Емілія- приємно познайомитись. Я Емілія

Фелікс- взаємно. Чому тебе переслідували ці громили?

Емілія- це, на жаль, довга історія

Фелікс- гаразд, тоді розкажеш мені її поки ми підемо до нашого будинку?

Емілія- ти це про що?

Фелікс- своїх потрібно виручати. Тому я пропоную тобі зупинитись у нашому будинку

Емілія- я буду дуже рада та дуже вдячна тобі

Фелікс- нема за що дякувати. Тоді я уважно слухаю твою історію

Поки вони йшли на місце призначення Емілія все розповіла Феліксу.

Фелікс- я навіть і не знаю, як на це все відреагувати

Емілія- розумію

Фелікс- гаразд, ми на місці. Дай свою руку

Дівчина поклала свою руку на його.

Фелікс- Мейзон

Емілія не зрозуміла, що трапилось, але вони опинились на галявині.

Емілія- де ми?

Фелікс- ми телепортувалися до нашого будинку. Ось він, там

Будинок стояв на іншому березі річки.

Фелікс- пішли перейдемо міст та будемо на місці

Тут настільки красиво. Яскраво зелена травичка, прекрасні квіти розкидані по галявині, небесного кольору річка. Просто щось неземне, ніби це просто прекрасний сон.

Фелікс- ось ми і на місці. Народ, я декого привів!

Емілія- тут ще хтось є?

Фелікс- так. Зараз я тебе з усіма познайомлю

Ззаду будинку та з самого будинку вийшли люди.

Фелікс- це мої друзі зліва на право Кріс, Сем, Рей, Лео, Джейкоб, Теренс та мій брат Дерек з своєю дружиною Мері

Емілія- приємно з вами познайомитись. Я Емілія

Фелікс- гаразд ближче познайомитесь після вечері, а зараз ми маємо провести їй екскурсію. Мері, це на тобі