1 частина

~...~

-я тобі допоможу

Приклавши свої руки на ногу хлопчика, який отримав шрам, вона зцілила його.

-що? Як ти це зробила?

-відьма!!! Вона відьма

-ні, стійте

-виженіть її з нашого селища

-будь ласка не робіть цього

Та на жаль? її ніхто не слухав.

-я не відьма...

~...~

~Автор~

-дорогу принцу

-розійдіться!

Люди вишикувались по дві сторони дороги та почали кланятися принцу. Цікаво чому він приїхав сюди?

-раді вас бачити у нашому невеличкому селищі (тут як тут завжди голова села чи відповідальний за село, ну ви зрозуміли)

-хто це?

Принц підняв руку та показав на дівчину, яка стояла біля колодязя та набирала воду.

-хто? Вона? Чесно, всі кажуть, що вона відьма, тому ніхто не знає хто вона

-відьма. Проведіть мене до неї

Підійшовши ближче лицар звернувся до дівчини крикнувши їй.

-перед тобою принц, вклонись йому!!!

Дівчина з неохоти вклонилась та збиралась йти.

-стояти

Принц зліз із свого скакуна та став у метрі від дівчини.

-хто ти? Та чому ти закриваєш свою голову і обличчя?

-вибачте, та я не буду відповідати на це запитання

-та як ти...

-гаразд. Тоді скажи. Ти відьма?

-ні

-а, чаклувати вмієш?

-навіщо вам це знати?

-та от думаю. Можливо, мені з тобою одружитись

Всі хто стояв біля них зразу стали шокованими від слів принца.

-що?

-на коня її та везіть у замок

-стійте, я нікуди не поїду

-краще тобі не пручатись, а то буде гірше

Дівчина не хотіла, щоб з нею щось трапилось, тому їй довелось погодитись із всім.

~Автор~

Напевно час вам розказати хто я така. Поки мене везуть у замок, можу з вами поділитись своєю історією. Мене звати Емілія. Всі з дитинства називали мене відьмою, через моє вміння зцілювати людей та чаклувати, а і ще через руде волосся та зелені очі. Для людей це був опис відьми, а не простої селянки. У вісім років через думки, що я відьма мене вигнали прийомні батьки разом із селянами з села. Після цього я не показувала свої здібності та своє лице. Я нічого не знаю про своїх справжніх батьків хто вони та де вони. Уже 10 років як я живу у цьому селі і звідси мене забрав сам принц. Чому? Я не знаю. А ось і замок Дреймур.

-проведіть її у покої та не випускайте

Слуги повели мене, на перший погляд безкінечними коридорами. Закривши мене у покоях, я зняла плащ та підійшла до вікна і задумалась. Через деякий час я почула стукіт у двері. Я швидко накинула плащ та сіла на ліжко.

-це я

У дверях постав принц. Чому він виглядав так мило?

-надіюсь, ти знаєш як мене звати

Емілія- звісно. Принц Зак із королівства Дреймур

Зак- радий чути, що ти про мене знаєш. А, тебе як звати?

Емілія- я Емілія

Зак- ім'я принцеси. Можливо, ти і є принцеса?

Емілія- на жаль, Ви помиляєтесь. Я проста селянка і нічим не відрізняюсь від інших

Зак- вибач, можливо, за мою нетактовність, але хто твої батьки? Я чув, що у селі тебе називають, відьмою

Емілія- у мене немає батьків. І ні я не відьма, якщо вас це хвилює

Зак- значить ти без батьків. Можеш скинути цей плащ? Будь ласка

Емілія- Ви, точно цього хочете?

Зак- так, якщо ти звісно не проти

Дівчина скинула свій плащ та стала напроти принца, який був здивований її вродою.

Зак- ти, дуже красива

Емілія- дякую за Ваші компліменти. Чи можу я вам поставити питання?

Зак- так, звісно

Емілія- навіщо мене сюди привезли?

Зак- не хотів, щоб тебе кривдили інші мешканці села, тому вирішив тебе забрати у свій палац

Емілія- дякую за цю люб'язність, але навіщо я Вам тут?

Зак- ти, напевно зголодніла. Зараз служниці приведуть тебе в порядок, тоді спустишся на вечерю. Буду чекати

Принц пішов, а дівчина у незрозумілому становищі. Прийшли служниці та принесли сукню. Після чого допомогли дівчині привести себе у порядок.

-я Вас проведу у залу

Емілія направилась за служницею у залу, де вже на неї чекав принц.

-прошу

Зак- Емілія, ти дуже красива

Емілія- дякую

Зак- прошу сідай

Після вечері принц запропонував вийти на двір. Вони підійшли до фонтану та присіли на лавці біля нього.

Емілія- я вельми вдячна Вам за все, та я не можу тут залишитись

Зак- ні ти тут залишишся. Можливо, ти не пам'ятаєш, та 10 років тому ти допомогла мені

Емілія- допомогла?

Зак- я поранив ногу і на ній був великий шрам, який ти з легкістю прибрала. Тільки тебе потім вигнали із села і я навіть не встиг тобі подякувати за це

Емілія- так це були Ви? Я прекрасно це пам'ятаю

Зак- тому в знак моєї подяки, прийми мою пропозиція залишитись тут

Емілія- я не знаю чи маю на це право

Зак- будь ласка

Емілія- ну, гаразд

Зак- дуже дуже тобі дякую

Після прогулянки, принц провів дівчину у її кімнату та побажав солодких снів.

Минали дні, тижні, місяці і настав час, який все змінив...