Арка 1. Розділ 3. Домашній затишок і новий виклик

Іду додому, тіі покидьки втекли. Але надовго їх вистачить? Я не шукаю проблем. Але якщо хтось знову постраждає через них — я не зможу пройти повз.

Домівка — місце, де я можу видихнути,де все просто. Я, Гавчик і тиша.

— Привіт, мїй маленький бешкетник! — тихо шепочу я, відчиняючи двері квартири.

Назустріч мені вибігає мій пухнастий кіт.
— Мур-р-р! — задоволено відгукується він, тручись об ноги.

Гавчик колись був диким і нестримним, тому й ім'я таке. Мене він обрав сам.

Трохи їжі, проста вечеря, нічого особливого. Але зроблена з душею.
— Няв... — нетерпляче нагадує про себе пухнастик, крутячись біля миски.

Спочатку він. Потім — я. Гавчик жадібно приймається за їжу, голосно чавкаючи над своєю фірмовою тарілкою.
— Хрум-хрум! — лунає на всю кухню.

День був важкий, проте я знаю — світ стає кращим, коли ти не мовчиш.

Тепер час для відпочинку. Улюблена гра, зручне крісло, Гавчик поруч. Це мій ідеальний кінець дня. Я беру до рук геймпад і повністю занурююся у віртуальний світ, нарешті розслабивши напружені за день плечі.

Але спокій — річ крихка. Він триває доти, доки хтось не порушить його.

Раптом тишу нічної кімнати прорізає різкий, сповнений відчаю звук.
— А-а-а! Допоможіть! — доноситься з вулиці.

Крик з вулиці. Жіночий голос.

Я миттєво відкладаю геймпад, підводжуся з крісла і визираю у вікно. Крізь темряву та мокре від дощу скло я бачу знайомого покидька. Того самого, що тікав від мене годину тому. Він знову чіпляється до когось слабшого, знайшовши чергову жертву в темному дворі.

Моя сила — не для себе, вона для захисту, для справедливості.

Я стискаю кулаки, відчуваючи, як усередині закипає холодна лють. Їм здається, що вони можуть робити, що хочуть? Помиляються!!!