Арка 1. Розділ 2. Нічні вулиці та перші випробування

Робочий день закінчився, час додому. Люблю ці нічні вулиці. Тиша, дощ, музика в навушниках — і я наодинці зі своїми думками.

Іноді я думаю, що було б, якби моє життя склалося трохи інакше. Можливо, я б займався музикою. Можливо, подорожував би. Можливо, просто мав би людину, з якою можна було б повертатися додому після важкого дня і мовчки пити чай на кухні. Але я ніколи особливо не гнався за великими мріями. Мені вистачало маленьких речей. Доброї розмови. Улюбленої музики. Гавчика, який зустрічає мене біля дверей. Я ще не знав, що зовсім скоро моє звичайне життя закінчиться.

 Сьогодні я зробив чимало добрих справ. Навіть коли просто слухав чиїсь проблеми — це теж важливо. Світ стає кращим із маленьких речей. Завжди по дорозі беру щось смачненьке. Їжа — це паливо для добра!

Але сьогодні щось пішло не так.

У темному провулку, повз який я проходив, шлях дівчині перегородили двоє грабіжників у капюшонах. Нападники поводилися зухвало й агресивно.
— Гей, красунечко, куди зібралась? — злісно вигукнув один із них, наступаючи на неї.
— Гаманець, телефон і собачку залишай, — додав інший, витягуючи руки вперед. — Інакше буде гірше.

Я не міг пройти повз. Навіть якщо це небезпечно, навіть якщо я звичайна людина.
— Відчепіться від неї! — крикнув я, кидаючись на захист дівчини.

Не стримався і отримав по морді…
— Уфф!.. — важко видихнув я від різкого удару в обличчя.

Але вони не очікували опору. Почали тікати зрозумівши, що здійнявся галас і пограбування зірвалося, один із бандитів різко гаркнув іншому:
— Валимо! Проблем не потрібно!
Вони хутко розчинилися в нічній темряві.

Я підійшов до дівчини.
— Дякую тобі! Ти врятував нас! — схвильовано заговорила вона, з острахом розглядаючи моє обличчя. — Тримай, ти весь у крові.
— Та все нормально, не хвилюйся, — відповів я, намагаючись її заспокоїти.
— Хоч дозволь обробити рану... — наполягала дівчина, простягаючи руку.

Я підібрав що впало. Вона хороша дівчина, але мені не потрібна подяка.
— Не треба, — тихо сказав я, відмовляючись від допомоги, і рушив далі.

Я просто зробив те, що вважав правильним. Але ці покидьки ще повернуться. І тоді я буду готовий. Світ не ідеальний, я не дозволю йому стати гіршим. Це моє правило.

Може я не герой. Може я ще не готовий показати всю свою силу. Але я на правильному шляху. І кожен мій вибір — це крок до того, ким я маю стати.

До того, хто змінить цей світ на краще.