18. Перше вересня

 - Матусю, де мої білі бантики?

• - Я поклала їх на столі в твоїй кімнаті.
• Моя доця дивилася на мене своїми яскраво-блакитними очима. Точнісінько такими ж , як у її батька - мого чоловіка.
• Наразі мені 30 років і тепер я веду свою донечку в перший клас. Без сліз це свято провести неможливо, як швидко ростуть діти. Я працюю дитячим лікарем , ця робота  мені подобається.  Дуже приємно усвідомлювати, що я допомагаю діткам з різними проблемами. Мого чоловіка звуть Стас , правда це не тей хлопець з яким я зустрічалася в таборі.  Ми познайомилися коли я вчилася в коледжі, а він вже працював автомеханіком . Коли мені було 20 , а Стасу 23 ми одружилися. Через чотири роки родилася наша красунька Марічка. Вона ходить в модельну школу і вже знімалася в декількох рекламах одягу. Їй це подобається і моє материнське серце в захваті від того, що моя дитина займається тим , чим хоче .З Настею ми майже не спілкуємося, вона переїхала в іншу країну, вийшла заміж та наразі виховує прекрасного синочка. Моя рідна сестра Вікторія проживає в сусідньому місті , працює поліцейською та вже має хлопця. В них все тільки починається і я з радістю спостерігаю за цим. У батьків теж все добре. В жовтні , ми всією сім'єю плануємо поїхати в Карпати . Шкода , що тільки зараз я зрозуміла, що не потрібно переживати за не здану сесію або про завтрашню контрольну роботу. Це все дрібниці , відпочивайте , радійте та розвивайтеся поки є можливість. Так, бути дорослим доволі важко , але скрізь є свої плюси. Мої цінності повністю змінилися на краще, точно так само як і життя. Дівчата та хлопці, не спішіть дорослішати , насолоджуйтеся безтурботним життям. Все ще попереду, не забивайте голову непотрібними вам речами. Живіть сьогоднішнім днем , бо невідомо , що буде завтра.