7. 6:00

Будильник голосно задзвонив в мене під вухом. Я ледве-ледве відкриваю очі та нехотя стаю з ліжка. Хоч і лягла рано спати та все одно не виспалась. Так завжди , але коли пізно лягаєш спати і рано встаєш , чомусь , краще висипаєшся . Застиливши ліжко та почистивши зуби я снідала. Я посмажила омлет та заварила каву "3в1". Обожнюю цю каву. Деколи полюбляю випити гіркої кави , та сьогодні не хотілося такої . Шампунь, зарядка , навушники, парфуми , косметичка, купальники. Наче нічого не забула. Точно, солодощі в шухляді. Тепер точно все. Дорога триватиме приблизно 2 години. Я вдягнула джинсові шорти до коліна та фіолетовий топ до пупка. Цей топ мені подарувала двоюрідна сестра , коли приїхала з Німеччини. Вона з сім'єю виїхала туди після повномасштабного вторгнення. Та минулого року все ж таки приїхала. Я хотіла взути кросівки, але передумала. Сорок п'ята на сьому , а вже спека. Тому взула босоніжки . Я стояла біля під'їзду подруги та нервувала. Знов вона запізнюється. Зазвичай запізнююся я , та вона мене переплюнула . Я почула як хтось швидко спускається з сходів. Я надіялася , що це Настя , та ні. Це був кіт , який тільки побачивши мене удрав чим далі. Знов чути кроки. Тепер це була вона. 

• - чого ти так довго?
• - прийшлось кроси мити . Я на них вчора не глянула , а вони були в пилюці .
• - добре, що ж вже зробиш. Ось автобус. Показала я пальцем я на чорне авто.
• - нас вже чекають.
• -Добрий ранок дівчата.
• Сказав водій автобуса.
• - добрий.
• Сказали в один голос ми. Анатолій ( так звали водія) був чоловіком років п'ятдесяти . Він вже був повністю сивий , але доглянутий . У чорному спортивному костюмі та смарагдовій футболці. Він без слів відчинив багажник та акуратно взяв мою валізу. Анатолій показався мені дуже приємним та дружелюбним чоловіком.
• Через декілька хвилин всі були на місці. Я сіла біля вікна та увімкнула навушники. За вікном був дощ . Не дивно, що мене зморило, та я благополучно заснула. Проснулася я від штовхання подруги, яка сиділа поблизу. Водія та декількох персон на місці не було , ми стояли на заправці. Настя тихо сказала мені на вухо:
• - ти не хочеш в туалет?
• Спросоння я промямлила:
• - ні, не хочу.
• - а я хочу. Ходімо зі мною за компанію.
• - ну гаразд.
• Я піднялася на ноги , які похитувалися , але все ж пішла з подругою. Мені стало погано , тому я вмилася льодяною водою. Ну звісно, інакшої і не може бути. Це ж заправка. Та й ремонт тут не новий. За хвилину вийшла подруга та ми повернулися в автобус. Спати вже не хотілось ,тому я заговорила до подруги. Скоро до нашої розмови підтягнувся Анатолій. Він розповідав жарти від яких болів живіт, від сміху. Під кінець поїздки майже всі розповідали смішні історії зі свого життя. Як тільки стало дуже комфортно та весело ми приїхали. Завжди найкраще під кінець. Це як торт на день народження, який можна з'їсти лише ввечері. З нашої групи всі були веселими та дружелюбними за винятком декількох персон. Не хочуть спілкування, ну й не треба. Нав'язуватися я не збираюся . Коли всі вийшли з автобуса до нас підійшла жіночка років 30. Це була вожата . Її звуть Марина Володимирівна. Мила на вигляд жінка зростом близько 165 сантиметрів ,блондинка з золотисто-зеленими очима. В її очі можна дивитися вічність. Її волосся зібрано блакитним , напівпрозорим крабіком . Довгий чуб був прибраний за вухо. Вона була одягнена в чорні лосини та зелену футболку з бейджиком, яка підкреслювала її лисячий погляд.
• - доброго дня, шановні відвідувачі нашого закладу.
• Почала вона
• - я ваша вожата Марина Володимирівна. Ознайомтеся, будь ласка, з графіком проведення уроків, заходів та правил безпеки.
• Вона вийняла з наплічника папірці та роздала кожному по одному.
• - тут вказано час сніданків, обідів та вечерь , проведення уроків та різних заходів ,пароль від вайфаю та інше. Є питання? Голосно запитала вожата та ніхто не відповів.
• -якщо запитань немає ,то на цьому все. Ознайомтеся з вашими будиночками , номера яких написано на ваших картках. Я та інші вожаті будемо знаходитися в головному корпусі. Моя кімната ✓5 , за потреби звертайтеся. Сьогодні уроків не буде. Ввечері о вісімнадцятій чекатиму вас біля головного корпусу.
• Після цих слів Марина Володимирівна пішла в протилежну від нас сторону.