Розділ 15. Троянський кінь

Я сиділа в холодному салоні викраденого седана, припаркованого в тіні густих дерев спального району. На колінах тьмяно світився екран мого зашифрованого ноутбука. USB-перехоплювач, який я забрала з планшета Віктора, вже віддав усі свої таємниці.

Мої пальці швидко вибивали команди в терміналі. Я спостерігала, як IP-адреса Віктора стрибає по всьому світу, наче загнаний заєць. Панама, Сейшели, зашифровані вузли в Швейцарії, потім пірнула в даркнет. Це був блискучий цифровий лабіринт, побудований параноїком для параноїка. Будь-який урядовий хакер витратив би місяці, щоб його розплутати.

Але мені не потрібно було зламувати його ззовні. Мій жучок спрацював як маяк, що передавав сигнал зсередини його власної мережі.

Екран моргнув, і нескінченний потік цифр зупинився. Програма видала остаточні координати.

Я примружилася, вдивляючись у карту міста. Точка світилася в промисловій зоні на південній околиці. Старий логістичний хаб, який колись належав фармацевтичній компанії. А якщо копнути глибше в реєстри — компанії, яка була одним із найбільших інструментів для відмивання грошей мого покійного батька.

Віктор був сентиментальним. Він облаштував своє лігво на кістках імперії, яку сам же й допомагав будувати.

Там знаходився сервер. Серце його програми «мертвої руки», яка тримала моє життя на волосині. Якщо я зможу проникнути туди і фізично знищити жорсткі диски до того, як вимкну Віктора, його страховка перетвориться на купу металобрухту.

Але був один нюанс. Віктор — не наївний мер Биков. Його бункер напевно нашпигований датчиками руху, лазерними сітками. Якщо я просто спробую туди залізти, він дізнається про це за секунду. Мені потрібна була ідеальна димова завіса. Відволікаючий маневр такого масштабу, щоб архітектор цієї гри дивився куди завгодно, тільки не на свій власний сервер.

Я подивилася на годинник. 04:15 ранку.

Таймер мера Бикова вже невблаганно відраховував час. Віктор очікував, що зараз я буду готуватися до візиту до наступної жертви — голови міськради, який відповідав за муніципальний банк.

Що ж, я дам йому це шоу. Але за своїм сценарієм.

Я відкрила анонімний поштовий клієнт і швидко набрала повідомлення. Одержувач: робоча електронна пошта детектива Іллі. Він зараз точно не спав. Такі, як він, не сплять, коли в місті знаходять трупи «святих» благодійниць із краденими магнітолами.

Тема: Аукціон масштабується.

«Мер Биков має 50 мільйонів причин для паніки і рівно 20 годин, щоб їх віддати. Запитайте його про Центральну ТЕЦ. Якщо він не заплатить місту до опівночі, місто замерзне. Оцінювачка більше не працює в роздріб».

Я натиснула Enter. Лист пішов.

Це був ризикований крок. Я добровільно нацьковувала поліцію на свого ж «клієнта». Але я знала, як це спрацює. Ілля прочитає лист. Він підніме на ноги антитерористичний підрозділ. Вони оточать ТЕЦ і почнуть штурмувати заміський клуб мера.

Почнеться абсолютний хаос. Биков буде верещати про адвокатів, поліція шукатиме вибухівку, новини вибухнуть екстреними випусками.

А Віктор... Віктор буде прикутий до своїх моніторів. Він спостерігатиме за тим, як його ідеальний план «Тотального Аукціону» раптово виходить з-під контролю через втручання поліції. Він буде змушений переписувати алгоритми, контролювати детонатор ТЕЦ і думати, чи не здав його мер.

Його увага буде прикута до екранів. І саме в цей момент я прийду за його сервером.

Я закрила ноутбук і заховала його в рюкзак. Перевірила зброю. Пістолет, глушник, ніж, кілька світлошумових гранат і термітний заряд.

Моє дихання було спокійним і розміреним. Синдром жертви, який Віктор намагався мені нав'язати в тому кабінеті, остаточно зник. Я знову була хижаком.

Я завела двигун седана. Фари вихопили з темряви шматок розбитого асфальту. Графік на сьогодні був щільним:

1. Дозволити поліції загнати мера в кут.
2. Проникнути у фармацевтичний хаб Віктора.
3. Знищити сервери і програму «мертвої руки».
4. Знайти самого Віктора і пояснити йому, що Оцінювачка ніколи не буває лотом на чужих торгах.

Машина плавно рушила з місця, розрізаючи густий вранішній туман. Полювання перейшло у фінальну стадію.