Сон і пробудження

Коли Лана вперше побачила їх, її серце відмовилося реагувати.

Двоє зморщених, майже прозорих немовлят спали в крихітних інкубаторах, схожих на космічні капсули. Медсестра щось говорила — про вагу, про кількість годин, які вони прожили, про поживні крапельниці. Лана слухала, але не чула.

Вона просто дивилась.

Маленькі груди злегка піднімались і опускались під тоненькою плівкою шкіри. Один з них стиснув кулачок, ніби шукав щось у повітрі. Другий кліпав повіками, як старе створіння, котре ще пам’ятає небуття.

— Їм потрібна мати, — тихо сказав Марк, який стояв поруч. — Не ідеальна. Просто та, що буде.

Лана нічого не відповіла. Лише стояла, і в її очах відбивалося віддзеркалення двох нових життів — життя, до яких вона поки що не мала ключа.

Тієї ночі вона довго не могла заснути. Лежала у лікарняному ліжку, стискаючи ковдру, немов якір у морі розхитаних думок.

А потім їй наснився Віктор.

Він стояв у тому ж пологовому коридорі, блідий, із застиглим болем на обличчі. Його очі пронизували її наскрізь.

— Ти не змогла… зберегти нашу дитину, — сказав він. Голос його лунав, як ехо в порожньому храмі.

Лана затремтіла уві сні.

— Це не я її втратила. Це ти мене покинув! — крикнула вона у відповідь. — Ти зник. Коли я найбільше тебе потребувала. Ти втік!

Віктор нічого не сказав. Його образ розчинився в сірому світлі сну, залишивши за собою холод і полегшення.

Прокинувшись, Лана довго сиділа на ліжку, дивлячись у вікно, де ледве розвиднялось. Світ народжувався знову, так само, як ці двоє дітей — нікому не потрібні, покинуті, але живі.

Марк спав у кріслі, схилившись до стіни, втомлений, але з мирним виразом обличчя. Навіть уві сні він виглядав відповідальним, як чоловік, який вирішив боротися за щось більше, ніж просто себе.

І тоді Лана відчула — не любов, не радість, ще ні. Але рішення.

Вона встала, обережно накинула халат і пішла до неонатального відділення. Тіло ще боліло, душа тріщала по швах, але всередині вже проростало щось нове.

Підійшовши до інкубаторів, вона приклала долоню до прозорого скла.

— Привіт, — прошепотіла. — Я ще не знаю, хто я вам. Але я залишаюся.

І цього разу, коли один із малюків ворухнувся й обережно стис кулачок — Лана не відвернулася.