Навіщо слова?

Лана швидко відходить, все ще стискаючи в руках зразки фарби. Вона намагається втримати хоч щось знайоме в цій несподіваній бурі почуттів. Кожен крок віддаляє її від того, що щойно почула.

Вона не обертається, але чує, як за нею наближаються кроки. Знайомий, але тепер трохи чужий голос:

— Лано, зачекай, будь ласка. Мені треба пояснити.- Марк тихо, з проханням

Лана зупиняється біля ліфту. Вона глибоко вдихає, збирає себе в купу.

— Пояснити що? — її голос холодний, але не злісний, скоріше сповнений розчарування і збентеження.

Марк затинається на мить, вагається. Потім, наче зусиллям волі, говорить швидко, ніби боїться, що слова можуть вислизнути.

— Я не казав тобі про Ірен, бо… бо це складно. Ми так і досі одружені.

Лана зупиняє дихання, піднімає брови, ледь стримуючи шок.

— Одружені? — повторює вона, ніби не вірить. — І ти просто залишив її тут… сидіти в твоєму офісі, пити каву?

Він опускає очі, стискає кулаки. Голос стає тихим, важким.

— Це все не просто. Вона все ще чекає на мене. Офіційно ми разом. Ми намагаємось розібратись із дитиною, з усім життям... Я думав, що це не твоє діло. Не хотів тебе втягувати.

Лана відводить погляд, намагається заспокоїти серце.

— А я думала, ти вільний, — тихо вимовляє вона.

— Я теж так хотів, — відповідає Марк, — Але життя не таке просте. Я не хотів, щоб ти постраждала.

Між ними повисає напруга.

Лана збирає решту сили, дивиться йому прямо в очі.

— Добре. Принаймні... я вдячна, що ти не забув про гроші. Що підтримував мене, поки я працювала. Це важливо. Але тепер… я маю зрозуміти, де я в цьому всьому. В тому, що ми називаємо «ми». Бо насправді, здається, що у тебе вже є «ми» — з нею. І це дуже боляче.

Марк мовчить. Його обличчя — суміш провини і розпачу.

— Мені потрібен час, — додає Лана. — Щоб переварити все це. Щоб не робити помилок.

Вона натискає кнопку ліфта. Двері починають зачинятися.

— Марку… — голос знову ледь чутний.

Він квапливо простягає руку, але Лана вже повертається спиною.

— Гарного дня, — каже вона і заходить у ліфт.

Двері за нею зачиняються, залишаючи Марка одного в порожньому коридорі.