Конференц-зала.

Скляні стіни, темні стільці, довгий стіл з мінеральною водою, планшетами, нотатниками. У залі — близько двадцяти людей. Топменеджери, керівники відділів, запрошені інвестори. На обличчях — стримані маски ділового інтересу, в очах — уважність, а місцями — скепсис.

Лана стояла біля великого екрана. У неї в руках — пульт для перемикання слайдів, а всередині — стиск у грудях. Але обличчя було спокійне. Спина рівна. Голос — чіткий.

На екрані — її презентація. Схема запуску нового продукту: сегментування аудиторії, канали комунікації, таймлайн активностей, адаптація під ринки, кризові сценарії.

— …і саме тому ми не фокусуємось лише на онлайн-просуванні, — продовжувала вона. — Важливо паралельно активізувати локальні ком’юніті, лідерів думок. Особливо в тих регіонах, де досі переважає офлайн. Це зменшить ризики інформаційного шуму та недовіри.

Вона перемкнула слайд. Там — розрахунок бюджетів. І порівняння: «традиційна модель» vs. «модель Лани».

— Ефективність цієї стратегії ми оцінювали за показниками залученості, середнього чеку й ретеншну. За попередніми симуляціями, наш підхід дає +17% у ROI проти звичайної схеми. І це — без додаткових витрат.

У залі настала тиша. Кілька людей переглянулись. Хтось опустив голову, щось записуючи в блокнот. Марк сидів мовчки на чолі столу, нахилившись вперед, підперши підборіддя пальцями.

Пауза затягнулась на кілька секунд.

Раптом — голос з правого боку.

— Дуже амбітно. Але ризиковано, — пролунав холодний, рівний тон. Андрій, директор з фінансів. — І все ж… як ви плануєте переконати інвестора в доцільності цієї схеми, якщо ви лише кілька тижнів у команді?

У залі залунало напружене дихання. Лана трохи завмерла. Відповідати? Захищатись? Пояснювати, що ночами сиділа над аналізом конкурентів, що перевірила цифри п’ять разів?

Але до того, як вона відкрила рота, Марк нарешті заговорив.

— Дякую, Андрію, за ваше зауваження, — сказав він спокійно, але так, що одразу стало тихо. — Але саме тому Лана і є частиною команди — бо за три тижні вона змогла розгледіти те, що ми ігнорували кілька місяців.

Хтось з інвесторів підняв брови. Хтось — нахилився ближче до екрану.

Марк продовжив, вже більш рішуче:

— Якщо ви уважно переглянете її концепт, то побачите — це не амбіції. Це аналітика, підкріплена даними. Її бачення — не просто сміливе, воно збалансоване. Раціональне. І я особисто підтримую впровадження цієї стратегії.

Погляди в залі миттєво переключилися на Лану. Її серце калатало, але вона стояла рівно, обома руками тримаючись за спинку стільця. Марк тим часом продовжив, уже трохи м’якше, але твердо:

— У нашій компанії ми будуємо середовище, де ідеї мають більшу вагу, ніж звання чи стаж. Історія показала, що свіже бачення може змінити гру. І я закликаю всіх зосередитись не на тому, хто запропонував рішення, а що саме вона пропонує.

Андрій стиснув губи, але промовчав. Кілька керівників схилили голови до планшетів, гортаючи слайди ще раз.

Раптом у тиші залу пролунав одинокий звук — легкі оплески. Це був сивий інвестор з боку «Дельта Інвест», який досі лише слухав.

— Чесно? Мені сподобалось. Відчувається, що ця стратегія не з Excel, а з життя. І я радий бачити нові обличчя з таким підходом.

До нього приєднався ще один. А тоді — ще. І ще. Через кілька секунд зал вибухнув стриманими, але впевненими оплесками.

Лана не могла повірити. Вона не встигла зреагувати. Лише стояла, трохи ошелешена, і дивилась на Марка. Він теж дивився на неї — спокійно, впевнено. Його погляд промовляв: "Я знав, що ти впораєшся."

Вона кивнула ледь помітно. Не могла сказати нічого — горло стислося від емоцій. Але її очі сяяли. Не страхом — впевненістю.

Після зустрічі

Лана йшла по коридору повільно. Не ховалась, не тікала. Сьогодні вона не почувалася тінню, яка прокрадається офісом. Колеги вітаються. Хтось зупиняє її біля ліфта:

— Класна робота. Чесно. Свіже. Нарешті щось живе, — каже Кіра з креативного.

— Ми з відділом медіа вже переглядаємо свої плани. Якщо є час — давай каву після обіду, проговоримо запуск, — додає хтось із маркетингу.

Вона киває. Усміхається. Вперше за довгий час — не захисно, не з обережністю. А відкрито.

І коли вона повернулась до свого столу — там уже стояла чашка кави. Її улюблена. З карамеллю. І маленький пост-іт:

"Я тобою пишаюсь. — М"

Вона взяла чашку, відчула знайомий запах. Сіла. І цього разу — відчула себе частиною. Не просто команди. А життя.