Відень. Той самий вечір. Марк

Марк стояв у коридорі свого готелю, стискаючи телефон. Його серце билося не швидко — важко. Щось не давало йому спокою. Слова Лани… її очі. Вони були усміхнені, ввічливі. Але не живі.

Там щось не так.

Він різко повернувся назад. Вийшов на вулицю, зайшов у перший супермаркет. Чорний чай, лимони, мед, батон, суп у пакеті, кілька йогуртів. А ще — коробка солоних крекерів. Все найпростіше. Найлюдяніше.

Цього разу вона не зможе відмовити. — подумав він, притискаючи пакет до грудей, наче це був рятівний жилет.

Коли знову опинився біля її дверей, довго не міг натиснути дзвінок. Потім — все ж натис.

— Лано? Це знов я… Я просто залишу пакунок біля дверей, добре?

Тиша.

— Я не хотів вас турбувати, чесно. Просто… ну, ви сьогодні виглядали не дуже, і я…

Серце в грудях почало калатати. Він раптом зрозумів: не просто тиша. Немає звуку. Немає руху.

Марк постукав. Сильніше. І ще раз.

— Лано?! Відкрийте, будь ласка. Це я.

Інтуїція вже кричала. Він вдарив по дверях плечем. Один раз. Другий. Третій — замок не витримав.

Двері відчинились. Темрява.

— Лано?! — його голос зірвався.

Він зайшов обережно. У квартирі було холодно, сиро, запах пилу й старої фарби. На кухні — брудна чашка. На підлозі — ніж.

Він побіг у кімнату — і зупинився.

На підлозі, згорнувшись біля ліжка, лежала вона. Її обличчя було бліде, губи синюваті. Одна рука — притиснута до живота. Інша — вкрита кров’ю. Але живіт…

Боже. Вона… вагітна.

— ЛАНО! — він кинувся до неї, впав на коліна. — ЛАНО, ТІЛЬКИ НЕ ЗАРАЗ! НЕ ТУДИ! НЕ З ТОБОЮ!

Він дістав телефон. Руки тремтіли.

— Швидка! Адреса… швидше, прошу вас, вона вагітна, у неї перерізані вени!..

Коли поклав трубку, став біля неї. Притиснув бинт, який знайшов у пакеті аптечки, до її зап’ястя. Друга рука обіймала її животик — ніжно, захисно, навіть у напівнепритомності.

— Чуєш мене? Лано… тримайся. Прошу тебе.

Вона ледь відкрила очі. Подивилась на нього. Її губи ледь ворушились.

— Чай… з лимоном?

Марк усміхнувся крізь сльози.

— Буде тобі чай. І мед. І все на світі, тільки залишайся. Залишайся, чуєш?

Її повіки опустились, але груди ще підіймались. Вона жива. Вона бореться.

І Марк тримав її руку, не відпускав.

Тепер ти не одна.