Розділ 28. Те, що доїхало

За муром знову натягнувся ремінь. Даніель вийшов із робочої смуги до переднього закритого майданчика й побачив зад платформи через вузький отвір огорожі. З колишнього місця біля щита цього кута не було видно.

Роза вже вивела ніс на цілу частину дороги. Задні колеса ще завершували поворот. Світла кромка, яка обвела щит, підійшла до краю під ними; дальній ремінь різко смикнув сім задніх каністр. Кріплення не витримало бокового ходу.

Перша каністра вдарилася об край і потягла наступну. Даніель побачив їхні світлі боки й ремінь, що ще тримав усю задню групу разом. Вони зникли за нахиленим порогом. Вода блиснула між дошками огорожі, звичайна й недоступна.

Олег зробив крок до отвору. Емма стала перед ним, не торкаючись.

— До дверей.

— Там ще можна…

— Не з цього боку.

Він подивився на її черевики, потім на Дарину, яка щойно зайшла під мур. Роза продовжувала рух рівно, не повертаючи машину навскіс під нову кромку. Передні вісім каністр залишилися на своєму окремому кріпленні.

Даніель не бачив шовника цілком. Рух вздовж відкритої межі майнув за рештками огорожі, там, куди вела нова активна сторона. Суцільний мур відділяв його від переднього майданчика. Повертатися за вантажем означало знову вийти на ту сторону й підставити під удар щит, чий зовнішній лист уже змінив форму.

На ньому висіла червона табличка. Даніель міг оплатити ще одну силу, але не міг зробити цим лист рівним, неперевірений анкер — перевіреним, а невидимий задній край — близьким. Він глянув на Бена.

Той стояв у дверях і кликав останню людину.

— Дарино, тут. Руку поклади на ручку, вона ціла.

Дарина на мить обернулася до води, потім взялася за ручку й ступила. Бен притримав двері за нею, перевірив, що Антон не залишився за стулкою. Яків сів на низьку лаву в закритій частині. Леон уже ставив Оксанин мішок на суху підлогу поруч.

Емма назвала всіх шістьох. Оксана відповіла, не піднімаючи очей від мішка; Яків махнув рукою, Олег коротко сказав «тут». Соломія й Антон відгукнулися підряд. Дарина відповіла останньою. Бен пройшов поглядом їхні обличчя, тоді подивився на Емму.

— Усі.

Даніель побачив, як вона лише тепер відійшла від виходу. Передній майданчик не був районним пунктом, але жодна людина не залишилася на відкритій кромці за каністрами.

Марк дочекався, поки Роза зупинить машину на перевіреній рівній частині. Він оглянув передній вантаж, не поліз назад на втрачений край. Назвав по каналу сім номерів задньої групи з видаткового листа; біля кожного була позначка повних двадцяти літрів. Даніель чув перелік, дивився на вісім цілих перед собою й не вдавав, що п’ятнадцять усе ще доїдуть.

— Сто сорок у втрату. Сто шістдесят лишилися, — сказала Роза.

— Назад не йдемо, — підтвердила Емма.

Оксана підняла голову.

— Ми можемо почекати тут, якщо вам треба…

Леон переставив її мішок ближче до лави.

— Машина до пункту зараз. Я їду з вами.

Він не подивився на Даніеля, ніби чекав дозволу. У його руках лишився пакунок людини, а не ремінь каністри.

Назар подав пасажирську до внутрішніх дверей майданчика. Звичайний вихід із цього боку ще раз оглянув спостерігач; дорога вела до району, не перетинала задню вантажну кромку. Яків піднявся після короткої паузи й цього разу прийняв Леонову руку біля сходинки. Даніель не зарахував власну напружену перевірку виходу за цю паузу як спокійний відпочинок.

Емма посадила шістьох у тому самому поіменному порядку. Бен зайшов останнім із супровідників. Оксана сама звірила ремінь свого мішка. Водій, троє домашніх і шестеро транзитних; Даніель більше не займав одинадцятого місця.

— Далі тебе забере Семен, — сказав Назар із кабіни. — Район уже підтвердив, їде після нашого виходу. Не виходь назустріч у горловину.

Марк заніс втрату й пошкодження Щ-33 до районного акта. Монтажники прийняли щит на звичайному стопі, заборону повторного навантаження й подальший службовий демонтаж з безпечної сторони. Даніель не мав залишати мітку, поки вони чекатимуть машини.

О 10:40 Назар рушив до районного пункту. Роза й Марк одночасно пішли іншим перевіреним шляхом до насосної. У двомісній кабіні не було місця для Даніеля; ніхто не пропонував йому постояти на платформі між цілими каністрами.

Він лишився на закритому майданчику з монтажниками. Не сідав спати на Якове місце. Ще раз пройшов дозволений внутрішній край, звірив двері, відніс правою легкий футляр від майбутнього підходу резерву. Назовні не виходили; голоси служби й робота після проходу не стихали. Даніель ловив себе на тому, що прислухається до кожного звуку за муром. Перемога біля щита не зробила це очікування спокоєм.

Семен прибув об одинадцятій із районного боку. Назвав себе, показав номер резервної машини й маршрутний лист. Даніель бачив, як спостерігач звірив ці дані з ранковим підтвердженням, тільки потім відчинив внутрішній вихід.

У машині були лише вони двоє, звичайні сидіння й закріплені аварійні речі. Допуск дванадцять місць і тисяча двісті кілограмів залишав великий запас для водія та одного пасажира. Даніель пристебнувся правою.

— Шестеро вже на пункті, — сказав Семен. — Приймають.

— Хто приймає?

Водій назвав ту саму чергову, яку Емма записала вранці. Даніель не знав кінця передачі, поки вони виїжджали. Двадцятихвилинна дорога до насосної проходила дозволеним зовнішнім підходом; Семен кілька разів просив звірити наступну риску на маршрутному листі. Даніель стежив за шляхом і власними пальцями, не заплющував очей і не рахував дорогу як відновлення. Заряд лишався п’ятдесят п’ять.

О 11:12 Емма передала завершене приймання з часом 11:10. Шість імен, шість відповідей, підпис районної чергової. Оксана забрала мішок, Яків отримав дозволене місце сісти до подальшого розміщення. Їжу й воду забезпечував пункт; шестеро прибулих не перейшли на домашнє забезпечення. Емма, Леон і Бен уже готувалися повертатися о 11:15.