Розділ 27. Свій бік проходу

Емма закінчила пов’язку й прибрала з Даніелевої лівої руки пальці. Він обережно розігнув свої. На столі лишилися дві використані серветки, бинт і пакети з рукавичками; нових таблеток вона не брала.

— Сьогодні у вас люди, — сказала вона. — Якщо хтось перечепиться, не хапай його цією.

Даніель підняв праву.

— Цією теж не втримуй того, хто падає разом із машиною.

Вона сказала це без усмішки, але, згортаючи чисту тканину, посунула йому ближче ложку. Було 06:25. Після нічного поста Емма йшла відпочивати до восьмої; він уже поспав від десятої до шостої. Сто заряду, жодної мітки. Порожні баки надворі лишалися великими білими плямами у передранковому світлі.

Леон приніс до входу закритий сухий пакунок. — Ніна приготувала після вечірнього зведення, до сну, — сказав Леон. На квитанції стояли водна партія й Н-02. Даніель бачив, як Леон звірив пломбу перед тим, як передати водієві.

Назар Бойко поставив пакунок у закріплений ящик, повернувся до Леона з приймальним листом. Його пасажирська машина була порожня; крізь відчинені двері Даніель побачив високі спинки сидінь і вільний прохід.

— До пів на восьму віддам на пості, — сказав Назар. — Назад за вами. А тут мої документи, щоб потім не шукати.

Він лишив номер машини й свій водійський допуск у Марковій папці. Сьогоднішній наряд К-33 ще мав бути звірений до виїзду конвою, але цей ранковий службовий рейс уже отримав окреме призначення. О 06:55 Назар рушив до насосної. Даніель провів його поглядом до звичайного повороту, не уявляв, як пакунок стає в чужому вузлі. Це мала підтвердити людина там.

О сьомій вхід прийняла Ада. Павел зайняв своє місце на станції. Даніель сів снідати поряд із Марком і бачив, як той переглядає два різні наряди. На одному стояло «К-33», на іншому — «В-33/40».

— Сьогодні не вивезуть, більше через цей проїзд не обіцяють, — сказав Марк, притиснувши перший аркуш пальцем. — Триста літрів і шестеро до районного пункту.

Даніель розгорнув схему проходу. Носова частина машини мала опинитися біля захищеного пішого краю. За ним дорога згиналася так, що задній вантаж на певний час ховався за муром.

— Хто дивився вранці?

Марк показав відмітки двох маршрутних спостерігачів. Вони вже пройшли дозволений край від посадкового місця до проїзду, окремий службовий підхід для вантажної та дорогу до районного пункту. Під підтвердженням стояв сьогоднішній час. Уздовж розлому не було нового суцільного провалу, але спостерігачі відмовилися лишати вчорашню риску межі як нинішню.

— На місці ще звірять, — сказав Марк. — І резерв з боку району. Семен Дорош, дванадцять місць, машина справна. Якщо не підтвердить, у горловину не йдемо.

За пів години прийшла перша квитанція. Назар здав Н-02 Остапові о 07:28. Юлія передала нічний резерв Тарасові, ключі основних постів залишалися до 08:45 у Віри й Ірини. У нічному записі були дві окремі підміни: насосна опівночі, Rw після дороги о 00:35. Даніель прочитав час і підписи; до цього ранкові слова були тільки обіцянкою.

Назар повернувся до восьмої й пішов їсти. Ніна з’явилася у свій час, а не для чужої ранньої квитанції. Даніель допоміг їй пересунути легку порожню мірку. Шостий паперовий комплект коледжу вона прибрала від краю стола до домашньої папки.

— Цей сьогодні з вами не їде, — сказала вона.

Він забрав свою пляшку й залишив папку на місці.

Роза приїхала о 08:20 іншою вантажною машиною. Кабіна мала лише два місця. На широкій платформі під ременями стояли п’ятнадцять закритих каністр, а біля них — плаский сталевий лист, складена рама й чорний ящик приладу. Один край листа був загорнутий у грубу тканину. Даніель упізнав заводську крейдяну риску, не сам щит: такого вони ще не ставили.

Роза відчинила бічний ящик і дістала видатковий акт. Воду й комплект вона прийняла на службовому дворі до восьмої. Триста літрів були з перевіреного районного запасу, не з їхніх домашніх ємностей; кожна повна каністра мала свій номер. Комплект Щ-33 район видав у тимчасове користування до сорокового дня, п’ятої вечора. Доставку, двох монтажників, перевірку основи й повернення після виходу оплачував конвойний наряд.

— Ось ця машина дозволяє сімсот п’ятдесят, — Роза постукала по табличці. — Та, якою возили баки, вам цього не доводила.

Марк звірив масу. Вода з тарою — триста тридцять; щит, рама, упори та прилад — сто двадцять; рампа й аварійні речі — ще тридцять. Чотириста вісімдесят вантажу. З Розою й Марком, їхнім одягом і особистими речами, верх становив шістсот п’ятдесят. Вона показала власний допуск на борт, який підіймав не менш ніж двісті, тоді перевірила ремінь передніх восьми каністр.

— Пальне службове, — сказала вона. — Ваше для насоса я не відкривала.

Даніель торкнувся правою тканини на щиті. Під нею був звичайний метал. Поки не встановлений, нічого не захищав.

— Якщо по ньому справді прийде? — спитав він.

— Пошкодження в акт, — відповіла Роза. — Людей заради повернення цілого листа не тримаємо.

Вона перегорнула наряд на відповідний пункт. Втрата вантажу при загрозі людям теж ішла в районний запис; Ніна не мала потім знайти новий борг замість приймального листа. Марк перевірив цей рядок довше за попередні, тоді закрив папку.

Емма вийшла після відпочинку й набрала районний приймальний пост. Даніель чув її бік розмови.

— Шість. Так, дорослі. Не до нашого дому й не до клініки… Назвіть чергового, який їх прийме.

Вона записала ім’я, підтверджені місця й окреме забезпечення. Тільки після цього попросила повторити шлях від проїзду. У районі вже стояла резервна машина Семена; він особисто підтвердив справність, паливо за службовим нарядом і доступ із їхнього боку до переднього закритого майданчика. До завершення виходу мав чекати на своєму місці.

Марк о 08:30 пішов до станції на розмову з Люсі. Емма залишила на лаві поіменний список, Даніель узяв край схеми, щоб не згортався. Місць у резерві вистачало всім, якщо одна з машин зіпсується. Це не робило безпечним повернення на будь-який втрачений край.