Розділ 25. Друга пара

Емма поклала чистий бинт на край стола, куди Даніель міг дотягтися правою. За вікном ще не працював двір; зі станції долинав тільки Павелів голос. Даніель устиг поснідати після шостої, а тепер стежив, як вона забирає використану тканину. Коли ліва лишилася без пов’язки, холодне повітря торкнулося шкіри.

— Не підставляй її під ремінь, — сказала Емма.

— Ремені будуть удома. Я в Лінди.

— Отже, не підставляй під те, що буде в Лінди.

Вона перевірила край рани, наклала нову пов’язку й попросила розігнути пальці. Даніель зробив це повільно. Дозволу нести важке не стало більше від учорашнього пуску.

Було 06:50. Емма відсунула дві використані серветки, бинт і дві пари рукавичок у належні пакети; Ніна пізніше мала списати ще одну десяту літра розчину. Таблеток не брали. Емма закінчила свій ранній догляд після поста з третьої до шостої й пішла відпочивати до восьмої. Леон залишався на вході до сьомої; потім його особисто прийняла Ада. Павел уже готував станцію. Сон Ніни до восьмої ніхто не скорочував заради машини.

Марк з’явився з двома невеликими пакунками. Його волосся стирчало над вухом, як після спроби розчесати його мокрою рукою.

— Це наше? — Даніель показав на довший.

— Їжа. Другий — папери. Не переплутай, Лінда дуже уважно дивиться на підписи.

Він і Софія встали о пів на сьому після восьми годин сну. Даніель спав від десятої до шостої; інтерфейс показував сто, живих міток не було. Папери на столі ще нагадували про вчорашній нуль, та в пальцях не було тремору.

О сьомій вони вийшли. У дворі домашній фургон стояв на тому самому місці. Біля нього лишався візок із межею вісімдесят кілограмів; ніхто не причепив до нього ременя для майбутніх баків.

За п’ятнадцять хвилин у Лінди Даніель побачив їх на вантажній платформі. Дві великі білі ємності, схожі на роздуті коробки, стояли окремо від генератора й пального. Порожні баки були легкими для свого розміру, та зайняли майже весь передній ряд. Роза перевіряла край ременя, який проходив через штатне кріплення, а не через патрубок.

— Ніна приймає вдома, — сказала вона, не відриваючись від замка.

— Бен і Леон теж там, — відповів Марк.

Лінда простягнула Розі наряд. Роза звірила номер машини, допуск до гідроборта й перелік вантажу. Сто сімдесят кілограмів укладених речей; дозволене корисне навантаження машини — щонайменше триста, оснащення борта — двісті. Місця для людей були за кабіною, вантаж їх не займав. Роза присіла й перевірила нижнє кріплення генератора, потім власною рукою затягнула вільний кінець. Паливо для її рейсу було службовим, в іншому обліку.

Даніель хотів обійти платформу, щоб подивитися на дальній ремінь. Лінда підняла долоню.

— Уже перевірений. Твоя рама там.

Вона показала в протилежний бік. Роза закривала вантаж і мала виїхати о 07:30. Йому лишалося бачити, як водійка повернулася до кабіни; вдома вона опиниться раніше, ніж він закінчить перший відпочинок.

Довга рама займала вузьку смугу вздовж стіни. Марк розклав рулетку від реакційного кінця до донора. Дванадцять метрів. Далі, до риски для Даніеля, було ще три. Стіну й обидва кінці можна було бачити з усіх трьох точок; під час руху він не мав зазирнути за кут чи переступити кабель.

Лінда зняла звичайний захисний кожух тільки для огляду. Даніель придивився до ловителя й місця, де рама передавала навантаження в основу. Учора він працював на п’яти з половиною. Сьогодні динамометр і короткий останній ступінь мали показати вісім. Цифра в інтерфейсі дозволяла діапазон, але цей двір ще не приймав його на крайній відстані.

Марк провів звичайну перевірку основи й ловителя на потрібні вісім кілоньютонів, звірив відсутність зсуву. Донорський привід мав віддати щонайменше чотири кілоджоулі; його запас перевірили за силою й ходом. Квитанція на електрику лежала поряд, та Марк не замінив нею механічний вимір. Для сьогоднішніх коротких пусків був окремий дворовий запас, не довга водна лінія.

— Підійти сюди зможеш до навантаження, — сказав він, ставши біля зовнішньої риски. — Не під час нього.

Даніель пройшов ці три метри без зв’язку. Права лишалася вільною, ліва не зачіпала стійку. На п’ятнадцятиметровій рисці дальній реакційний кінець був чітким і маленьким. Марк перевірив обидві межі рулеткою ще раз; ходи мали йти всередину, не збільшувати дванадцять між кінцями.

О восьмій Даніель торкнувся дальньої реакційної точки. Протримав контакт повну секунду. Дванадцять секунд дороги до донора, ще секунда на другій точці. Мітка позаду вже жила тринадцять секунд, коли друга тільки з’явилася. Він не просив від неї чекати довше.

Огляд почався на чотирнадцятій. Донор був поруч, ближче метра. Десять секунд Даніель стежив за напрямком віддачі. Привід не приховував оберту, Маркова рука лежала біля звичайного стопа. Даніель вибрав освоєний другий діапазон і запустив Зчеплення на двадцять четвертій секунді.

Перші три секунди зв’язку він ішов до зовнішньої риски. Встиг поставити стопи, побачити весь шлях реакції й вирівняти корпус до піка. Коли стрілка динамометра дійшла до шести, Даніель уже не рухався.

Віддача відчулася виразніше, ніж учора: не ударом по руці, а напруженою лінією між двома видимими предметами. Він дозував її під рух донора. Чотири секунди на шести; донор пройшов сорок п’ять сантиметрів, реакційний кінець — п’ять. Рама не поїхала за ними.

Наступний короткий ступінь він побачив і встиг прийняти: вісім. Одна секунда, ще дев’ять сантиметрів донора й один реакції. Марк опустив звичайний стоп одразу після цієї секунди. На тридцять другій рух закінчився; останні дві секунди зв’язку лишалися на нерухомій слабкій частці, не більшій за шість десятих. На тридцять четвертій Даніель закінчив запуск.

Він прибрав мітки. Старша прожила тридцять чотири секунди, молодша — двадцять одну. Пальці слухалися; болю від обриву не було.

Марк не дивився на його обличчя. Він перевіряв основу, край кріплення й обидва сліди ходу. Лінда звірила зовнішню риску: Даніель лишався всередині п’ятнадцяти, пара — всередині дванадцяти, видимий донор — за три метри від нього.