Розділ 17. Час підпису

Уранці Даніель почув, як Леон клацнув порожньою пряжкою. Футляри ще стояли в замкненій шафі; кур’єр перевіряв ремені до сніданку, наче речі могли за ніч відростити третю ручку.

— Я понесу сімнадцять, Бен — дев’ятнадцять. Тобі папку, — сказав він.

Даніель сів на маті. Після короткого пробудження о 22:45 він знову заснув і проспав до сьомої. Марк закрив учорашнє приймання о одинадцятій, тоді ліг. Софія встала одночасно з ними; тканина з її ременя висіла на спинці стільця. Ніна спала за ширмою, передавши домашню ніч Павелові опівночі. О третій його змінила Емма, о шостій — Ада, яка лягла вчора о десятій і вже мала свої вісім годин. Емма пішла на півтори години додаткового сну. Павел повернувся до зв’язку о сьомій, після другої частини власного відпочинку. У нічному листі стояли справжні часи передач, а не заповнені наперед клітинки.

Ада й Бен приготували двадцять три сніданки, поки Ніна ще спала. Даніель їв до догляду. Папка лежала на іншому стільці: він не клав її біля чужої тарілки, щоб одержати ранню відповідь.

О 07:35 Емма покликала Даніеля до звичайного догляду. Зняла стару пов’язку, спитала про ніч, оглянула руку. Він тримав праву долоню на коліні, поки вона закінчувала.

— Сьогодні коробки несуть інші, — сказала вона.

— Уже поділили.

— Добре. У західний двір, якщо погодять, ідеш із нами. Тільки після їжі.

Вона витратила один щоденний набір: дві серветки, бинт, дві пари рукавичок і десяту частину літра розчину. Таблеток не додала. Даніель застібнув сорочку правою. Нове відчуття напрямку, яке здобув біля рами, лишалося його вмінням; воно не допомагало провести ґудзик крізь петлю лівими пальцями.

Ніна вийшла о восьмій, умилася й узяла в Павела районний канал. Лідія просила людей до складу й видачі. Старий договір скінчився вчора; порожнє місце в сьогоднішньому табелі Ніна показала Аді й Бенові, перш ніж назвати нові години.

— На два дні, — повторила вона службі. — Сьогодні ранкова пара з десятої до дванадцятої. Завтра з восьмої до десятої. Обидва дні друга пара з другої до четвертої. Шістнадцять нових людино-годин разом. Що одержуємо?

Лідія підтвердила звичайний заряд блоків обидва дні й наступну харчову видачу двохсот семи порцій до вичерпання домашнього запасу двадцять п’ятого дня. Назвала номер харчового зобов’язання Р-23-7. Транспортного наряду ще не було.

Ада погодила обидві свої пари. Бен — ранкові; Леон, застібаючи ремінь, окремо підтвердив післяобідні. Ніна вписала тільки їхні відповіді, попросила Лідію прочитати умови назад. О 08:20 вони мали чинне дводенне погодження. До нього не додали води чи ще одного тижня роботи.

Марк о 08:30 говорив із Люсі. Даніель поклав свою папку біля дверей і дочекався кінця. Дочка спитала батька про сьогоднішній вихід; він відповів, що довга дорога ще залежить від дозволу, а ввечері буде вдома. Про заголовок вони не говорили. Після сеансу механік забрав папку під свою руку.

О 08:45 вийшли четверо. Бен передав ворота Ніні; Павел лишився при станції. П’ятнадцять хвилин Леон ішов попереду з футляром, Бен — поряд із Марком. У районному пункті Лідія вже розклала місце для повернення. Перевірила сімнадцять і дев’ятнадцять, корпуси, живлення й відповіді, звірила комплектність. Закрила позичання о 09:05, за двадцять п’ять хвилин до строку.

Леон зняв ремінь із плеча. Даніель дивився, як чужі речі переходять за Лідіїн край стола. Вчора вони повернулися додому, сьогодні — власниці. Це були різні завершення.

Марк дістав домашній вечірній лист. Лідія поклала поряд службовий оригінал. Даніель притримував прозору обкладинку, поки механік звіряв номер, чинний режим і весь рядок: вхід о 21:04:48, отримана передача о 21:07. Потім ранковий запис о 08:49:53. На засвідченій копії вечірнього джерела Лідія поставила нинішній час; оригінал лишила при собі.

— Тут порожнє, — сказала вона, торкнувшись завершення другої польової точки.

— Дмитро припинив о 21:18. На 21:20 цього читання немає, — відповів Даніель.

— Залишаю так.

Вона не просила придумати число, щоб аркуш виглядав охайніше. На столі лишився нерівний край їхньої роботи. О 09:10 звірку закінчили; додому повернулися о 09:25. Бен і Леон пішли готувати денні зміни, Марк із Даніелем — до місцевого термінала.

Рене щойно закінчила перевірку живої лінії. Олівер передав їй ключ і журнал о дев’ятій; вона показала завершення чотирнадцятого початкового добового й установлений перший із нових двадцяти. Депо тримало дев’яносто, склад після штатного переносу — вісімдесят; приймач підтвердив готовність. Окремий караул змінився о 08:50: відповідальний поста назвав із наряду явку Карла й Елізи замість нічної пари. Рене не зарахувала власний прихід за їхній.

Павел приніс підтверджений службою дозвіл на архів місцевого входу за старий інтервал. Запит передав уранці; відповідь прийшла, поки вони повертали прилади. Рене відкрила дозволений фрагмент своїм ключем.

Спершу показала власний звіт про старий тест: дві половини, пауза, чотири одиниці. Даніель упізнав номер наряду, але технікиня відсунула звіт убік.

— Ця картка доводить, що ми тоді зробили. Тепер вхід.

В архіві стояв запис, збережений місцевим портом до їхнього досліду. Номер збігся з носієм у Марковій папці, час був раніший за запуск. Рене відкрила текст: «центральний експорт: приймачі обмеженого доступу». За ним не з’явилося списку адрес.

Даніель нахилився до екрана, хоч знав рядок напам’ять.

— Я прочитав його тоді, — сказав він Рене. — Зберіг. У спільний журнал додав тільки наш дослід. Про цей вхід промовчав.

Вона повернула голову.

— Коли просив продовжити місцеву перевірку, теж не сказав?

— Так.

Рене якийсь час дивилася на нього, потім звірила ще один номер.

— Мою видачу не пиши як моє знання про твій вибір. Я дала дві картки. Що ти прочитав і кому сказав, тепер підтвердив ти.

Даніель записав це під своїм коротким поясненням. Марк забрав засвідчений місцевий витяг; Рене закрила архів і повернулася до робочої лінії. О 09:40 вони вже йшли з Еммою та Софією до районного стола. Ключ лишився біля операторки.