Розділ 16. Межа прочитаного

Марк поклав біля Даніелевої тарілки копію нового вхідного запису. Чекав, поки той доїсть. Софія тим часом зіставляла Бенів ранковий лист із Леоновим; на її власному аркуші місце для висновку лишалося порожнім.

— Тут сім секунд, — сказала вона.

Даніель відсунув тарілку.

У місцевому витягу була подія 08:49:53. Східний вхід прийняв зовнішній пакет у своєму чинному режимі. Лідія отримала засвідчену копію через дозволений районний канал; номер відповіді й підпис приймання стояли внизу. Доступ відкрили тільки до цієї місцевої лінії. На схемі її сервісної області обидва їхні нові репери потрапляли до одного східного сегмента, E0 — поза ним.

Ні імен центральних приймачів, ні чужого рішення на цьому листі не було.

— Останній фон о 08:49, — сказав Даніель. — Після входу обидві шкали рушили.

— На першому читанні після нього по одиниці. Це ще в межах нашої різниці, — відповіла Софія. — Прилад не показує десяті. До кожного числа лишаємо плюс-мінус одиницю, до часу — секунду. Сім секунд від запису до читання достатньо, щоб не назвати їх одночасними. Недостатньо, щоб придумати точну затримку кожної вулиці.

Вона поклала перед ним рядок 08:55. Там на E1б було тридцять чотири після тридцяти, на E2б — двадцять шість після двадцяти трьох. E0 лишався на одинадцяти. Ці зміни вже не зникали в одній невиразній поділці.

Марк приніс свій механічний лист.

— Раму закрили о 08:45. Після цього основа приладу стояла. Але ранковий ряд сам по собі все одно має нашу роботу перед собою.

Даніель подивився на цифри завершення. Хотілося сказати, що його міток на репері не було. Він уже повідомив це на місці; лист містив ту саму перевірку. Повторена фраза не забрала б питання, чи могли передані зусилля вплинути на ділянку інакше.

— Ввечері там ніхто з нас нічого не рухатиме, — сказав він. — Тоді можна зіставити.

Софія нахилилася над його словами, ніби вони були ще одним рядком.

— Можна. Якщо буде окремий зовнішній вхід. І дозвіл. Сьогоднішні дев’ята й дев’ять вечора нам цього не дадуть.

Вона показала ранкові тридцять шість, двадцять вісім і дванадцять. На початку власного імпульсу зрушив і контроль. Рене підтвердила час своєї заміни й режим, а не походження східного приросту. Даніель цього разу лишив рядок із позначкою власного імпульсу осторонь.

— Одна подія підтримує наше питання, — сказав він. — Не весь висновок.

Софія записала «підтримує» на чистому місці. Потім розгорнула свій лист про групу й поклала біля годинника. О 16:40 вона знову чекатиме відповіді; їхні власні папери не могли з’їсти цей час.

Марк узяв механічний аркуш назад. Даніель затримав його за вільний край.

— Після вигину я зміг повести реакцію далі. Не довелося тиснути назад у старий кут.

— Бачив. На другій рисці ти вже не губив напрямку.

Механік не сказав, що тепер можна прибрати домкрат. Даніель сам перевірив особисте вікно. Після справжнього спокою заряд дійшов до ста; рівень лишився десять. Від цього руху каретки він справді щось умів тепер краще. Для нової силової сходинки не мав ні допуску, ні освоєння.

— Сьогодні іншого діапазону не буде, — сказав він.

— Сьогодні й іншого силового наряду немає, — відповів Марк. — Прохід зроблений.

Даніель відпустив край. Не додав до денного графіка стенд тільки тому, що знову мав сто. Йому стало прикро від такої простої завершеності: хотілося одразу дати новому відчуттю більшу задачу. Він міг назвати його й зберегти. Цього було досить, щоб воно не зникло від чужого «сьогодні ні».

Ніна принесла районний лист для пообідньої зміни. Ада застібала куртку, Марк перевірив, де його власний підпис. Перед виходом передав Ніні місце зберігання нової копії й час своєї наступної відповіді.

— Якщо до мого повернення змінять вечірній вхід, не підтверджуй замість мене запуск, — сказав він. — У них попросиш нові умови. Потім прочитаємо.

Ніна кивнула.

О 13:40 Марк і Ада пішли до районного пункту. Софія лишилася вдома після своїх 08–10. Даніель бачив її біля ширми: вона сиділа з чашкою, обидві руки на теплому краї. Не спитав, чи встигне вона ще одну дорогу до вечора. Запит на людей приймала Емма, й Софія сама мала відповісти.

Бен повернувся до домашніх воріт. Леон розгорнув на підлозі ремінь із ранкової коробки, знайшов загнутий край, акуратно випростав. Коли Даніель присів поряд, кур’єр простягнув йому тільки легку пряжку.

— Тримай тут правою.

Разом протягли ремінь назад. Даніель відчув на пальцях гладкий метал замість ранкового пилу. Леон працював мовчки. У нього теж була власна частина дня, яку можна було завершити без розмови про те, хто тепер кому довіряє.

На столі лежала квитанція нового позичання. Завтра до 09:30 коробки мали фізично бути в Лідії; ночувати сьогодні після повернення могли в їхній закритій домашній шафі. Леон сам назвав Бена другим на ранковий короткий шлях. Той прийшов погодити, не побачив своє ім’я вписаним за нього.

Емма перевірила нічну клінічну передачу й майбутню домашню. Даніель чув підтвердження тих самих шести людей у клініці, п’ятьох у коледжі. Ніхто не повертався від нового місцевого витягу. Власної додаткової робочої зміни клініка їм не виставила.

— Ввечері я спатиму, — продиктувала вона Ніні для Марка. — Медичні межі лишаються. Людину відкликають — припиняєте її точку. Не будитимеш мене, щоб одержати інше «так».

Даніель підсунув запис до Ніниного списку, не до механічного аркуша. Ці два дозволи не могли замінити один одного.

Близько четвертої з районного пункту надійшло підтвердження завершених годин. Марк і Ада закрили свої дві години кожен; разом із ранковою парою за день додалося вісім. Тепер було дев’яносто шість. За чверть години вони повернулися з паперовою відміткою.

Марк зняв куртку й сів. Даніель подав йому чашку. За столом ще лишалися вечірні порожні місця, але механік спершу випив воду. Після цього попросив районний лист і посунув пальцем його останню дату.