Розділ 12. Довга дорога назад

Лідія прийняла прилади не під час останньої репліки, а за своїм столом, куди вони перенесли обидва футляри. Даніель стояв збоку, поки Леон розстібав ремінь. На першій прозорій кришці лишився слід Олениних пальців; Лідія протерла край, перевірила шкалу й номер.

Другий Марк поставив поруч. Футляри були цілі, обидва прилади пройшли коротку звірку з контрольним. О 11:42 Лідія закрила позичання, віддала Леонові підписаний примірник. Пакет із чотирма старими AA прийняла окремо; це не було ще одним поверненим приладом.

Даніель відчув, як спорожніло місце біля ніг. Їм не довелося виправдовувати запізнення суперечкою. Тепер брати коробку назад можна було тільки за іншою домовленістю.

Він повернувся до лавки. Софія складала первісні листи, Марк притримував аркуш із публічною стрілкою. На ньому лишалися слова Даніеля й час, коли він їх вимовив.

— Дай чистий, — попросив він.

Марк підсунув чистий, не забрав старого. Даніель написав власне ім’я. Нижче — що наявні виміри не встановлюють спільного центрального режиму E1 та E2, зовнішніх адрес чи Вікторового умислу. Його впевнена заява була неправомірним висновком із неповних даних. Новий ранковий ряд зберігали окремо; попередніх чисел не викреслювали.

Він перечитав. Слово «неправомірним» виглядало позиченим у чужої контори. Закреслив тільки його, написав «необґрунтованим».

Уляна ще сиділа біля лавки.

— Олена цього не почує, — сказала вона.

— Віднесу їй.

— І там, де ти вже намалював.

Даніель узяв виправлений лист, став біля краю майданчика. Люди підходили до видачі й не збиралися знову слухати пів години. Він назвав себе, прочитав виправлення вголос. Не додав промови про те, як важко добитися журналу.

Лідія поставила копію біля первісної заяви. Чоловік із відром на той час уже пішов; для нього лишався доступний запис, не вигадане друге слухання. Уляна прочитала обидва й попросила дозволу переписати виправлення на свою копію. Даніель дав, не підписав за неї.

Із водного пункту відповів Ігор. Він підтвердив скасування сьогоднішньої підготовки E1 та Олениного читання: роботу погоджували разом, тепер спільного дозволу немає. Вантажний рукав і денний людський вхід від цього не закривали. Даніель записав різницю на дорожньому листі.

Поки він слухав, Уляна повернулася від черги.

— На маленькій дошці біля води вже переписують твою карту, — сказала вона. — Не нашу видачу. Твоє «сюди йде».

Марк забрав чисті аркуші до сумки.

— Значить, туди треба дійти. Не новий ряд робити.

Даніель обернувся до нього. Хотів покликати разом, але о другій механік мав бути з Адою на районній роботі.

— Я піду з Леоном.

Кур’єр не відповів відразу.

— Спершу додому й поїсти. Потім дозволеним шляхом. Не бігом, щоб устигнути ще й утрачену роботу.

Вони дійшли до депо о 12:25. Ніна відсунула від домашнього стола звичайний кошик, щоб поставити миски; жодного громадського розбору біля дітей не готувала.

— Як коробки?

— Повернули до полудня.

— Це я вже почула від Павела. Питаю, чи цілі.

— Цілі.

Вона глянула на його обличчя, не стала питати вдруге. Софія поставила свій аркуш біля станції й пішла помити руки. Марк сів на край лавки, довго стягував черевик. Даніель присунув йому нижчий стілець правою.

Ніна дала Даніелеві суху кришку й два короткі шматки мотузки.

— Поки чекаємо Бена, прив’яжи ручку до кришки. Тільки на цьому боці, де не треба тягнути. Мені вже втретє доводиться шукати цю кришку.

Він сів із кришкою. Перший вузол вийшов завеликий. Розпустив, затягнув інакше, перевірив правою. Ніна взяла кришку без подяки за героїчний ремонт, поставила на своє місце. Даніель нарешті перестав чути кожне слово майданчика так, ніби воно ще лунало над ним.

Бен повернувся о 12:50. До синьої дошки він прийшов о 09:15, застав останнє ранкове читання з Дмитром; потім узяв тару й доручення, пройшов до пункту звичайним обходом. Двадцять літрів видали о 10:20. З повними двома десятилітровими каністрами назад ішов повільніше, дістався об 11:10; Дмитро прийняв обидві. Після передачі Бен повернувся додому довгим шляхом із короткою паузою.

Він поклав на стіл свій примірник. Ніна не вписала чужу воду до домашнього залишку. Стефанія й Дмитро одержали її під власним номером; їхня їжа лишалася окремою заявкою, ще не доставленим ящиком.

— Ігор передав твоє виправлення, коли я йшов назад, — сказав Бен. — А Дмитро ще після ранкового читання питав, чи це через його матір хочуть закрити прохід.

Даніель не торкнувся примірника.

— Я не називав її.

— Ти назвав зовнішній камінь і показав синю дошку. Він не мусить чекати, доки назвеш ім’я.

Бен сів. Софія підсунула йому його обід; решта вже поїла, його порція чекала окремо. Не стала другим домашнім прийомом їжі від того, що він повернувся пізніше.

Даніель розповів, яке слово змінив уголос. Не переказував усіх чисел.

— Піду до них і до Олени. Віднесу те, що сказав тепер.

— Я зайду теж, — відповів Бен. — Не для твого підпису. Стефанія просила уточнити, чи їхню харчову заявку знову не з’єднають з Уляниною. Воду вже отримали, це не вся їхня справа.

Він з’їв до кінця. Даніель дав йому лишитися на лавці, поки Марк із Адою відпочивали перед своїм виходом. Вони приготували куртки й районний табель, погодили вихід о 13:40 до пункту на свої 14–16. На схід із Даніелем не збиралися.

Софія лишалася вдома. Її власний виклик був на 16:40, а для нинішнього дня вже не було ні коробок, ні погодженої установки E1. Вона віддала Даніелеві копію виправлення, залишила оригінал.

— Якщо домовишся про інше місце, назви його новим. Не сховай втрату старого в тому самому номері.

Даніель кивнув. На карті нижче дозволеного обходу він бачив вузьку службову галерею, якою міг би скоротити майже пів години. Уранці ще до майданчика через Павела спитав пост, чи можна погодити коротку перевірку входу; пост чекав його підтвердження, не відкрив галереї. Тепер підтвердження могло повернути йому частину втраченого дня.