Розділ 9. Заслонка

Уляна відчинила не ті двері, біля яких стояв Бен. Вийшла з бічного проходу, зняла з пальців мокру ганчірку й поклала на край підвіконня.

— Тут не вхід, — сказала вона. — Я написала на дошці.

Бен подивився на дошку. Нижню частину затуляв порожній ящик. Відсунув його, прочитав напис і перепросив. Даніель зупинився за ним. До будинку на повороті назад у бік водного двору від зовнішнього кута E2 дійшли за чверть години; з чужого двору було б ближче, але нову стрілку на карті вони не викреслили.

— Ми з Остапом удвох, — продовжила Уляна. — Якщо питаєте про тих, хто сюди прийшов учора, вони пішли далі. Я їх за своїх не підпишу.

— Про вас, — відповів Бен. — Другий лист.

Він показав його окремо від Стефаніїного. Уляна прочитала, поправила номер будинку й покликала Остапа. Чоловік вийшов із внутрішньої кімнати, тримаючи в руках маленьку дерев’яну полицю. Поставив біля стіни, коли зрозумів, що Бен не прийшов забирати його на ремонт.

— Тут досі нема доставки, — сказала Уляна. — Можемо самі пройти до пункту, якщо повернення не закриють. Учора нам сказали приходити по одному. Друга людина ніби вже отримала.

Остап потер пальцем вухо полиці.

— Вони дві адреси з’єднали. Синю дошку й нас. Там двоє, тут двоє. А в рядку одна видача на весь поворот.

Даніель нахилився до листа. Помилка була невеликою, такою, яку можна виправити за столом. Але з неї вийшов цілий учорашній шлях, порожні каністри та сьогоднішня розмова під дверима.

— Бен передасть окремі записи, — сказав він.

— Я не його питала, — відповіла Уляна, дивлячись на напарника.

Даніель випростався. Бен узяв олівець сам, перепитав час попереднього отримання й номер талона. Остап приніс талон, поклав на цілу частину підвіконня. Даніель дивився на полицю; один отвір під шуруп був більший за інший, чоловік уже поставив у нього дерев’яну вставку.

— Додому до вас не підемо, — сказала Уляна. — Це не торг. Тут наші двері й речі. Нам потрібна вода, яку маємо право отримати тут.

— У листі буде саме це, — відповів Бен.

До пункту вони вийшли вчотирьох із Уляною; звідси до вантажного рукава йшли ще двадцять хвилин. Остап лишився вдома; Бен погодив повернення Уляни дозволеною дорогою. Її вихід не означав, що будинок став порожнім. Леон ішов попереду, зупинявся біля двох поворотів, перевіряв край. Даніель ніс лише свою папку й легку воду.

Ігор стояв біля піднятої заслонки. Робив малий ручний рух лебідкою, стежачи за вихідним стопом. Уляна пішла до столу видачі з Беном, Леон лишився на людському проході.

Даніель знову поглянув на механізм. Після водозабору йому не подобалося проходити повз опору, про яку він знав лише словами. Попросив Ігоря показати дозволений огляд, звірив учорашній лист із номерами кріплень. У записі звичайного випробування було прийнято три кілоньютони рамної реакції; бетон біля кожного кріплення був цілий, контрольні риски не розійшлися.

— Сам не ремонтуй, — сказав Ігор. — Тут видача йде. Можеш дивитися з ніші.

Даніель показав своєму напарникові сухе місце. Противага стояла високо на звичайному стопі, мала триста кілограмів і достатній закритий паз для пів метра спадання. Її роз’єднаний вихід не тягнув стулку. Ручна лебідка могла повертати заслонку повільно; колесо з довгою ручкою було на іншому боці кожуха.

Ігор дозволив коротку звичайну пробу без людей у вантажному рукаві. Даніель дістав перевірений вимірювач; Бен під’єднав його до доступної тяги й після проби зняв. Перші сорок сантиметрів ходу вимагали два й чотири десятих кілоньютона. Останні десять до засувки — вісім десятих. Стулка не скребла основою; велике зусилля брала коротка навантажена ділянка напрямної. Після проби Ігор вручну повернув її у відкрите положення й замкнув звичайний стоп.

— Трос тут не чіпай, — повторив Ігор. — Його й зняли, щоб ніхто не подумав, ніби все працює.

Даніель бачив обидва доступні кінці з сухого краю. Між ними було шість метрів. Від його сухого краю до дальнього кінця було менше восьми. Саме в цей проміжок не можна було пускати людей, коли стулка рухається. Він подякував за огляд, зібрав прилад. Жодної мітки ще не ставив.

Бен повернувся зі службового стола близько четвертої. Його дві заявки прийняли на перевірку, але ранні записи про одержану воду ще звіряли. Уляна лишилася чекати. Даніель пройшов до неї, запропонував сісти на край лавки. Вона показала каністру, якої він не помітив біля її ніг: десятилітрову, порожню, з ручкою, обгорнутою тканиною.

— З нею легше не пропустити, коли покличуть.

Він присунув каністру до лавки, не забрав собі. З торби Уляна витягла другу свою десятилітрову, так само порожню й чисту; поставила поряд. Вона сіла так, щоб бачити стіл. Бен лишився поруч. Леон пішов до Олени нагадати про вечірній контроль, повернувся зі згодою не затримувати її після шостої.

По рації відповів Павел. Ада з Марком закінчили пообідню зміну, пункт підтвердив усі вісім годин дев’ятнадцятого дня. Софія вдома до свого виклику; друга коробка вже повернулася з нею. На E1 о 17:30 Даніель мав ще раз прийняти місцеву шкалу разом із одночасною відповіддю E0. Ранкових рядків бракувало, але принаймні це вікно лишалося.

Даніель дістав годинник, не став дивитися на особистий заряд. За сьогодні не користувався навичками, після ночі мав сто. Він хотів закінчити тут до пів на шосту й піти з людьми назад, без ще однієї заявки в темряві.

Троє чоловіків із великим візком підійшли до вантажного рукава перед п’ятою. Показали Ігореві складений лист, сперечалися про порядок. Він повернув лист, запропонував пройти до столу. Один відійшов; двоє лишилися на ручках візка. Даніель бачив порожнє місце між їхніми ящиками й високі боки рами.

Уляну покликали до видачі. Вона підвелася, взяла каністру й пішла з Беном. На ближньому столі наповнили ще дві чужі двадцятилітрові; власниця шукала другу ручку торби. Леон посунув лавку, щоб та могла поставити тару й не перегородити вихід.