Розділ 8. За зовнішнім поворотом

Уранці Даніель прокинувся від скрипу домашніх дверей. Ніхто не кликав його. Від 22:10 до шостої він спав без чергування; пальці правої слухалися, особисте вікно показало сто. Він вимкнув його й підсунув Еммі стілець для звичайного догляду.

— Сьогодні знову схід?

— Спершу стіл, до якого нас пустили. Потім будинок, до якого Бен учора дійшов.

Вона застебнула край нової пов’язки.

— Тоді сядеш там, де є стілець. Не на огорожу, з якої треба стрибати.

Даніель хотів сказати, що сьогодні не буде водозабору. Промовчав. Перед рейсом теж не збирався пояснювати падіння води.

Бен уже стояв біля дверей. Леон перевіряв футляр приладу, тримав його обома руками на рівні грудей. На кутах коробки була стара тканина; кур’єр затягнув ремінь, щоб нести її за ручку, а не обіймати весь шлях.

— У того, хто робив цю коробку, теж була коротка дорога, — сказав він. — Потім її закрили, а ручку не додали.

Марк узяв олівець, намалював на своїй дощечці просту петлю.

— Увечері дам ремінець. Зараз не розбирай коробку на порозі.

О 07:50 Бен прийняв домашні проходи від Емми лише на десять хвилин, поки та передавала Ніні ранкові справи. Перед їхнім виходом Ніна підтвердила нагляд із Марком; після його харчових рейсів денний графік знову переглядали. Даніель не залишив у клітинці Бенове ім’я, коли той уже натягав куртку.

Ада із Софією вирушили на свою районну зміну. Другий польовий прилад Софія лишила запакованим біля станції: забере після десятої. Погодили зустріч через водний пункт, не через Оленину хвіртку. Павел показав Даніелеві час відповіді контрольного стола E0. На місці чергувала Лідія; вона погодилася читати відкриту шкалу у визначені хвилини, не ставати їхньою нічною спостерігачкою.

До E1 дійшли о 08:50. Олена вже стояла біля кранового стола з власним олівцем. Під ніжкою лежав рівний камінь, щоб основа не хиталася. Даніель не підняв її на зламану сходинку; Леон розставив футляр і аркуші на доступному краї.

— Це не знак, що нас віддали вашому депо, — сказала вона.

— Ні.

— Можу спинити, якщо сюди підуть люди з візками?

— Перенесемо за вашою вказівкою. Попередній ряд лишиться з попереднім місцем, — відповів Даніель.

Вона розгорнула аркуш, на якому сама намалювала стіл і смугу проходу. Йому довелося посунути свою карту, щоб обидві помістилися. Підписи належало ставити не на тій самій лінії, якою він хотів позначити вільний шлях.

Прилад дав стабільне показання після короткого чекання. Даніель повернув прозору шкалу до Олени. Вона прочитала двадцять вісім, він прочитав те саме. О дев’ятій Павел передав відповідь E0: дванадцять, номер контрольного приладу й час. Даніель записав обидва, лишивши окремо час установлення.

— І тепер куди воно йде? — спитала Олена.

Він глянув на двір позаду неї. За дверима знову стояла її мати, трималася за одвірок. Одним рухом олівця можна було показати будь-який напрям.

— Ця шкала не показує, куди. Зараз маємо число тут і там.

— Орест казав, ти бачиш тягу.

— Механічну. Не це поле крізь місто.

Олена провела нігтем уздовж прозорої кришки.

— Тоді не малюй мені стрілку до того, кого вже хочеш звинуватити.

Він поклав олівець. Перший ряд був ще надто малий для будь-якого винуватця, але в папці під рукою лежав інший, давній. Даніель не дістав його й не додав до аркуша біля чужої руки.

О 09:20 E1 показав тридцять чотири, E0 — чотирнадцять. Олена прочитала вголос, Бен підтвердив час. Після повторної звірки результат не змінився. У двох місцях цифри зросли, тут більше.

Даніель відчув коротке задоволення. Нарешті вони бачили не чужу відповідь по рації й не один вечірній спогад. Перед ним змінювалася справжня шкала. Він майже написав «приймає», але Софії поруч не було, а Олена дивилася на його руку.

Написав «зростання». Навіть це слово здавалося йому меншим за те, що він уже уявляв.

Павел передав також фактичну ранкову зміну депо. Рене прийняла Олівера, зняла десятий початковий добовий і почала одинадцятий; десять відпрацювали, двадцять три нові лишалися в запасі. Депо дев’яносто, склад вісімдесят після циклу. Даніель почув цю окрему відповідь і не вписав її як показання E0: контрольний стіл стояв в іншому місці.

Бен підсунув Олені чистий аркуш.

— Можеш лишити собі копію. Нам один із підписами, тобі інший. Я не переписуватиму його вдома з пам’яті.

Вона взяла. Попросила лишити прилад до їхнього повернення; могла доглянути його вдень, поки мати спала. Після шостої вечора вона сама мала йти по свою видачу. Даніель погодив тільки цей час. Ключ від двору лишився в її кишені.

До другого зовнішнього повороту обхід зайняв тридцять п’ять хвилин. На карті через хвіртку було б дванадцять. Леон зупинився біля вологого шва під стіною, переніс їх на протилежний край. Даніель не намагався скоротити втрату часу новою міткою.

Будинок із синьою дошкою стояв нижче водного двору. У вікні сушилися дві пари дорослих шкарпеток. Бен постукав, назвав своє ім’я. Йому відповів високий чоловік із потертою пов’язкою на куртці, звичайною, не медичною.

— Дмитро. Мати зараз сидить. Учора ти сказав, що прийдеш сам.

Бен не оглянувся на Даніеля.

— Вони лишаться зовні, якщо ти так хочеш. Я приніс ту відповідь, яку обіцяв: район приймає окрему заявку. Переїзд до нас для цього не потрібний.

З кімнати покликали сина. Дмитро прочинив двері ширше й сказав, що мати хоче спитати сама. Леон відступив від порога. Даніель не пішов за Беном, доки не почув звернення до себе.

Жінка сиділа навпроти дверей, на стільці з подушкою під спиною. Її ноги стояли на невисокій дощечці. На стіні висів годинник, але стрілки не рухалися.

— Ви той, хто з рампою? — спитала вона.

— Так.

— Я Стефанія. Якщо тут поставите своє, воду сюди тягнутимуть чи звідси?

Даніель лишався на сухому порозі. Бен сидів на краю лавки всередині, не розкладав перед нею їхній домашній список.