Розділ 5. Ціна доступу

На ранок Даніель знову мав сто заряду. Від 22:15 до шостої його не будили; ні тремору, ні нової роботи навичкою не було. Він посидів на краю мата, доки Емма принесла звичайний набір для догляду. Коли рукав довелося підняти, користувався правою.

Марк розглядав учорашню схему біля вікна. Не домальовував зруйнований упор цілим. Зліва від неї лежало повідомлення Віктора: прийти до клінічного сервісного двору після десятої ранку, обговорити виділення витратних матеріалів за конкретну роботу.

— Хоче наш ремонт, — сказав механік. — Поки не знаю, який.

— Я теж не знаю, — відповів Даніель.

Марк прибрав схему до власної сумки. У Даніелеву папку вона не пішла. Софія попросила показати повідомлення, перечитала час. Її згода на сьогоднішню допомогу ще не означала згоду на весь запропонований строк.

У районний пункт Бен з Адою пішли на восьму: дві ранкові й дві пообідні години кожного, уже за вчорашнім продовженням до вісімнадцятого дня. Леон прийняв домашній нагляд о шостій і лишався тут до повернення людей зі зміни. Ніна мала отримати наступну їжу, Павел — тримати сеанси. Емма сказала, що після клінічного двору повернеться до свого догляду й не залишиться рахувати чужі ящики.

О 08:30 Марк відповів Люсі. Назвав, куди піде й коли перевірить зв’язок знову. Дочка сказала, що її денне місце те саме. Він не попросив її зустрічати їх на воротах.

Четверо — Даніель, Марк, Софія й Емма — вийшли о 08:40. Перевірена піша дорога до західного двору зайняла вісімдесят п’ять хвилин. При першій паузі Даніель узявся поправити ремінь, згадав учорашню праву кисть й опустив руку. Сьогодні вона слухалася. Цього було досить, щоб застебнути сумку, але не щоб довірити їй нову чужу опору без огляду.

У сервісному дворі працював звичайний підйомник. Люди возили візок не через пацієнтський вхід, а вздовж стіни. На одній ділянці настил був знятий, поруч стояла довга огорожа. Віктор чекав біля столу з працівником складу. Він спершу спитав про водний рейс.

Даніель назвав отримані сто двадцять і втрачені до передачі сто вісімдесят. Віктор поклав перед ним службове повідомлення поста; у ньому вже була та сама аварія.

— Захищений коридор працював за своїм допуском, — сказав він. — Окрема рампа не була в цьому допуску після ранкового зміщення.

— Наш наряд лишався чинним. На підході його спинили. Рампу ми перевіряли вже після цього.

— І вода пішла в провал.

— Так.

Даніель відчув, як хочеться витягти схему й змусити Віктора зупинитися біля кожної цифри. Схеми тут не було, вона лишалася в Марковій сумці. Він показав запис передачі працівника за двері.

— Людина вийшла. Решту вантажу я не втримав. Це дві частини одного повідомлення.

Віктор прочитав підписи. Не переписав рядок про вихід, але повернув аркуш першим, наче відділяв його від свого столу.

Потім працівник складу відчинив шафу. Даніель побачив два запечатані ящики добових картриджів і малу коробку тестових. Для їхнього допуску можна було виділити двадцять і чотири. Марк підійшов ближче, прочитав маркування серії. Попросив дати звичайний опис гнізда й перехідної муфти, не відкривати тестовий для демонстрації.

Софія записала номер партії. Емма запитала, чи є в цій пропозиції медична видача й хто її визначає. Віктор показав інший лист: серветки, бинти, рукавички, розчин після закриття ремонту. Таблеток і нових клінічних призначень він не обіцяв.

— А сам ремонт? — спитав Марк.

Віктор повів їх уздовж огорожі. Вантажний вхід клініки потребував відновлення звичайної напрямної, кріплення кабельного лотка й огляду захисного кожуха місцевого сервісного з’єднання. Пошкоджений настил мали переставляти лише там, де після перевірки дозволяла бригада. До пацієнтів і центральних команд ці роботи не давали доступу.

— Двадцять чотири години людей, до десятої ранку вісімнадцятого дня. Механік і помічник на кожній зміні, — сказав Віктор. — Матеріали наші. Приймання по фактичній роботі.

Марк оглянув першу напрямну. Попросив майстра двору показати знятий настил і звичайне відключення ділянки. Майстер показав заблокований вимикач зі своїм ключем, провів їх по дозволеному краю. Марк не торкався контакту навичкою, а подивився, де можна працювати руками й приладом.

На звороті пропозиції було надруковано погодження спільної координації депо та клінічного коридору. Даніель прочитав його, потім другу сторінку. Там ішлося про передавання місцевого журналу й постійне центральне підсилення під управлінням міської служби.

— Це окрема умова? — спитав він.

— Полегшує постачання й захист. Після вашого конвою це не зайва допомога.

За внутрішньою обкладинкою папки лежав футляр. Даніель відчув його край крізь тканину й прибрав долоню. Рядок, який він знав, не давав йому адрес або доказу наміру цієї людини. Він не поклав футляр на стіл, хоча Віктор міг почути сьогодні зовсім інше запитання.

— Наш місцевий журнал потрібний вашим операторам для сумісності, — сказав Даніель. — Копію технічного допуску дамо. Керування депо за цей ремонт не передаємо.

— Вам потрібні мої картриджі.

— Нам потрібні картриджі зі складу, який ти зараз показав. Ми пропонуємо роботу, яку ти назвав. Якщо без передавання депо угоди нема, скажи до початку зміни.

Віктор мовчав. У дворі проїхав візок, його колесо дзенькнуло на цілому краї настилу. Софія відійшла, щоб не затуляти шлях. Емма лишилася біля другої сторінки.

— Медична допомога людям і право керувати їхнім будинком теж мають бути на різних рядках, — сказала вона. — Я прийму виданий набір. Нове лікування тут не погоджую.

Марк повернувся від напрямної.

— Цю ділянку за три зміни можемо зробити. Із місцевим відключенням та вашою перевіркою до відкриття. Центральний режим не чіпаємо.

Віктор узяв другий лист, переклав збоку. Запропонував лишити широкий пункт як рекомендацію. Даніель попросив окремі підписи під обсягом ремонту й видачею. Під рекомендацією свого не поставив. Складський працівник дописав номери коробок, які могли відкласти до приймання.