Розділ 4. Те, що можна забрати

Леон поставив ящик біля Даніелевої папки. Довга ручка звичайного стопа ще була холодна; він обернув її так, щоб узяти, не простягаючи руку над щілиною.

— Другий такий є, — сказав він. — У Рози на борту. Разом із двома дошками для вантажу.

Даніель показав Бенові ближній край. Напарник пішов до машини, а Леон лишився дивитися на майданчик. Людина по той бік тримала ручний стоп і не могла водночас прибрати бетон зі свого виходу. Біля дверей за нею з’явився інший працівник.

— Не виходь на рампу, — сказав Даніель. — Забери з проходу те, що можеш дістати з дверей. Воду поки назад.

Візок стояв на гальмі, але був причеплений до рампи коротким страхувальним ланцюгом. Працівник біля дверей підтягнув його до внутрішнього порога, де підлога була ціла. Даніель бачив, як чоловік на майданчику повернув голову на звук коліс. Тяга на механічній шкалі трохи відступила, не до трьох.

Вони ще могли винести частину води через внутрішні двері й обійти вантажний виїзд. Для цього треба було відділити воду від візка до того, як хтось послабить ланцюг.

— Малі чисті каністри є? — спитав Даніель.

Працівник назвав шість по двадцять літрів. Стояли всередині, з перевіреної тари пункту. З дозволеного порога він міг наповнити їх, не відкриваючи баків на нахиленій рампі. Бен повернувся з дошками й другим стопом.

— Спершу ці шість до внутрішніх дверей, — сказав Даніель. — Нашою водою вони стануть після перевірки й передачі. Решта поки тут.

Роза віддала працівникові їхній номер видачі, сама лишилася по цей бік. Вона не пускала машину на з’єднання, яке пересувалося, доки вони розмовляли. Малі каністри наповнювали в глибині двору. Даніель чув воду, бачив, як одну за одною ставили за внутрішнім порогом. Сто двадцять літрів відійшли від рухомого візка; у баках лишалося сто вісімдесят.

Леон не відступив від свого стопа.

— Там людина. Ми поки воду слухаємо.

— Бачу, — відповів Даніель. — Зараз звільнимо її ручку.

Бен із Леоном поставили обидва привезені упори в доступні гнізда з ближнього боку. Даніель показував місця, не піднімав метал лівою. Одне гніздо було з’єднане з нерухомою закладною, друге — з короткою окремою секцією. Працівник на майданчику перевіряв свою шкалу після кожного затягування. Частина тяги перейшла на звичайні упори. На вільній короткій секції лишилося два й шість десятих кілоньютона.

Даніель дістав свій перевірений вимірювач. Бен під’єднав його до доступної короткої тяги; показання збіглося з названим. До пішого краю треба було дати всього п’ять сантиметрів ходу, тоді звичайна засувка стала б у нижнє гніздо. Цього вистачало, щоб чоловік відпустив ручку й відійшов до дверей.

Даніель подивився на противагу. На її кожусі було позначено п’ятдесят кілограмів, паз допускав сорок сантиметрів спадання. Штатний важіль давав шість одиниць ходу вантажу на одну вихідного кінця; Леон перевірив трос і доступне кріплення, підвів механізм звичайною ручкою. На виході вимірювач показав два й вісім десятих — більше потрібних двох і шести. Ціла закладна приймала реакцію; жодна частина зв’язку не мала проходити через людину на поруччі.

— Повну рампу не беру, — сказав він. — Цю секцію на п’ять сантиметрів. Якщо звичайний упор піде, одразу вихід. За водою тоді не стоїмо.

Бен показав чоловікові дошки. Одну поклав упоперек ближньої сухої частини, другу лишив під рукою. Леон назвав свій край і той, на який не стане. Працівник біля дверей забрав останню крихту бетону з доступного проходу, підтвердив, що прийме свого колегу.

Даніель підійшов звичайним сухим обходом до відкритого боку противаги. Ліва рука лишалася біля тулуба. Правою притиснув кінець утримуваного інструмента до вихідного кінця її важеля: від долоні до контакту було менше метра. Витримав повну секунду. Годинник показував 10:24:18.

До короткої секції повернувся тим самим краєм. О 10:24:27 поставив другу мітку, теж однією повною секундою контакту правої. Між кінцями було шість метрів; сам лишався ближче восьми від кожного. Леон уже тримав звичайну засувку готовою до нового гнізда.

О 10:24:30 Даніель запустив Зчеплення з освоєним сильним діапазоном. Із дев’яноста п’яти пішло тридцять. Огляд для вже видимого напряму не повторював.

Зчеплення. Діапазон P1. Заряд: 65.

Противага почала спадати. Короткий край пішов на потрібні п’ять сантиметрів, у тязі трималися два й шість десятих. Даніель бачив пальці Леона на ручці засувки; до посадки лишався короткий рух. За півтори секунди короткій секції передалося приблизно тринадцять сотих кілоджоуля роботи. Блок пройшов тридцять сантиметрів, не вибрав увесь паз.

Другий звичайний упор смикнувся. Не ручка — бетон навколо гнізда. На окремій секції розійшлася стара темна риска, і гайка пішла разом із уламком. Бен крикнув, уже відступаючи від неї.

Стрілка короткої тяги перескочила на чотири з половиною. Тієї частини навантаження, яку забрали звичайним упором, більше ніхто не приймав. Даніель побачив нове положення й спробував припинити запуск, але перевантаження обірвало його раніше. На годиннику було 10:24:32.

Перевантаження. Зв’язок обірвано.

Праву кисть затрусило. Він притиснув її до себе, не підставив ліву під відступаючу ручку. Заряд лишився шістдесят п’ять. Леон відкинув засувку від щілини й відійшов на названий сухий край.

— Дошку до дверей! — сказав Даніель.

Бен підсунув другу. Перший упор у цілій закладній ще тримав ближню секцію, але далі метал почав повертатися разом із частиною майданчика. Працівник випустив ручний стоп. Даніель наступив ногою на великий важіль звичайного гальма з їхнього ящика, притиснув його до упору. Для цього не потрібна була точність пальців. Нова світла риска підійшла до чоловікового черевика.

— До дверей, не сюди! — крикнув Леон.

Чоловік ступив на дошку. На мить зупинився, дивлячись на візок, який пішов убік за його спиною. Даніель назвав людину біля дверей голосом, попросив її простягнути руку. Той виступив лише до порога. Бен тримав доступний кінець дошки, Леон — її ближнє місце на цілому краї. Працівник зробив другий крок і дотягнувся до колеги.