Розділ 3. Прохід для вантажу

О сьомій Роза зачинила водійські дверцята й опустила скло. Поруч із хвірткою Даніель ще раз перевірив, що ремінь сумки лежить на правому плечі. Ліва рука була вільна від вантажу. Бен стояв біля кабіни, Леон — біля заднього борту. Троє з домашніх двадцяти трьох виходили в рейс; решта лишалася в депо.

Ніна винесла дорожній пакунок. Шість порцій — трьом на сніданок і обід, шість літрів питної води в окремих пляшках. Вона записала видачу з домашнього запасу, не назвала її новим надходженням і не списала їжу як з’їдену.

— Виїжджаєте зараз. Їсте на першій дозволеній зупинці. Пакунок не класти під інструмент.

Бен поклав його за сидіння. Леон попросив показати, де лежать його дві порції, щоб потім не розгортати все на дорозі. Даніель стояв на сходинці, доки той не знайшов свій згорток.

Павел передав рацію A. Зарядник лишався вдома, за тим самим продовженим до вісімнадцятого дня записом. Даніель звірив канал, назвав групу й почув власний голос зі станції за дверима. Павел попросив прибрати апарат трохи далі, щоб не свистіло.

— На зупинці о 09:10 чекаєш зв’язку. Якщо ще немає відповіді Рене, я так і скажу. Не рушайте за моєю тишею.

— Скажу Розі.

Водійка почула сама.

— У мене зупинка є в наряді. Друга машина нас чекати не мусить.

Вона показала два службові аркуші. Перший давав цій машині право на рейс і пальне муніципальної служби; другий підтверджував триста літрів для їхнього депо на водозаборі. Даніель перевірив час видачі й поставив лист назад у прозору кишеню. Власний неходовий фургон стояв на старому місці. П’ять літрів пального, які вони берегли, лишилися закритими.

На платформі чужої машини були порожні службові ємності, закріплені ременями. Роза назвала їхні номери. Прийнята вдома позичена тара сюди не переїхала: вода після рейсу мала перейти до неї лише в разі фактичного отримання. Бен перевірив один ремінь, попросив підтягти другий. Інструмент і механічні стопи лежали в окремому ящику.

Марк напередодні перевірив доступний механічний вимірювач із комплекту машини. Даніель узяв його за руків’я, подивився на нуль і поклав у праву бічну кишеню. Для нової геометрії старого запису було замало.

Ада вийшла провести їх до хвіртки. Вона вже мала свій ранковий талон, Софія чекала всередині, дописуючи домашню передачу.

— Наші години не чіпайте, — сказала Ада. — Ми з Софією йдемо до восьмої. По обіді я з Марком. Якщо вам знадобиться ще хтось, це вже інша домовленість.

— Знаю, — відповів Даніель.

— Тоді їдьте. Ти мені двері загородив.

Він зійшов убік, дав їй пройти й лише після цього сів у кабіну. Леон із Беном розмістилися на передбачених пасажирських місцях; ніхто не їхав верхи на порожній тарі. Роза рушила від хвіртки о 07:00, після короткої перевірки поста. Даніель бачив, як Ніна підняла руку з олівцем, і не встиг помахати, поки машина повертала.

Першу вулицю пройшли повільно. Двічі Роза зупинялася перед місцями, яких у вчорашньому дозволі не було. Леон виходив подивитися з доступного краю, Бен лишався біля машини. Даніель дочекався першої їхньої суперечки про обхід і тільки тоді втрутився.

— Якщо не бачимо повернення, не заїжджаємо.

Роза показала на аркуш.

— Мені тут повернення погодили.

— Тут. А там нова огорожа.

Вона заглушила двигун. Леон пішов пішки до кінця видимого проходу й повернувся, не використовуючи Ривок. За огорожею був поворот без місця для розвороту цієї машини. Довелося взяти дальню вулицю. Роза записала затримку й передала її своєму посту, а Даніель назвав Павелові новий маршрут.

— Вода там теж усе ще є? — спитав Бен, коли рушили.

— Підтверджена видача, — відповіла водійка. — Саму воду побачиш на місці.

Бен кивнув і згорнув окремий аркуш східних заявок. Він узяв його із собою, але не просив заради нього повертати машину. Даніель бачив назви двох адрес, коли напарник перекладав папір у внутрішню кишеню. Обидві були ближче до водозабору, ніж до їхнього захищеного двору.

О 08:05 зупинилися біля дозволеного поста. Роза лишила машину на рівному, поставила гальмо. Даніель вийшов, рухаючись правим боком до сходинки, і взяв власний згорток. Після вчорашнього огляду він уже не хотів перевіряти заборону лівою рукою на кожному борту.

На посту варили чай. Водійці дали службову чашку; троє супроводжувачів їли зі свого. Даніель розгорнув холодний сніданок на коліні. Леон відкусив, подивився на згорток і спитав, чому вдома ця їжа здавалася більшою.

— Бо ти сидів за столом, — сказав Бен.

— Стола нам у наряді нема?

Роза показала на борт.

— Стіл є. Зі столом їдемо по воду.

Леон поклав згорток на борт, примірявся до висоти й узяв назад. Даніель допив свою пляшку. На цій зупинці з’їли три дорожні сніданки й використали три літри виданої води на пиття та їх приготування в дорозі; по одній закритій літровій пляшці й обідній порції лишалося кожному. Порожні пляшки забрали в машину.

Постовий перевірив час рейсу. До ранкового імпульсу лишалося менше години. Старий службовий лист давав прохід після нього, за новою відповіддю водозабору. Чоловік показав, де чекатимуть машини, якщо відповідь затримається.

— Я вчора пропускав тут вантаж, — сказав він. — Сьогодні не бачив.

Даніель попросив не ставити їм учорашню позначку як сьогоднішню. Постовий узяв чистий рядок, вписав машину й показав місце зупинки пальцем. У нього не було причин запевняти їх за інший пост.

Далі дорога йшла вздовж паркану. За ним виднілися порожні вікна, низька труба й перекинута лавка. Даніель дивився на широку тінь між будинками. У папці лежала збережена місцева картка; заголовок про приймачів обмеженого доступу він міг пригадати без нового читання. Але цей паркан не був адресою приймача. Він закрив застібку, яку ненароком відтягнув великим пальцем.

Бен спитав водійку про людей у дворі за трубою. Роза сказала, що не возила їм нічого цього тижня. Напарник записав саме це, не зникнення мешканців. Даніель хотів запитати, чи той рядок допоможе їм знайти швидший прохід, але промовчав. Бен збирав власні відомості.