Розділ 2. До полудня

Тео попросив показати йому рацію без ремінця. Павел зняв ремінець, повернув апарат на долоні й подав через стіл. Даніель стояв поруч, тримаючи запис домовленості за вільний кут. До старого строку повернення лишалося трохи більше трьох годин.

— Зарядник теж, — сказав власник.

Павел підсунув його. Тео оглянув провід біля корпусу, провів нігтем по бирці й під’єднав до свого перевіреного роз’єму. Індикатор засвітився. Лише після цього він запитав, навіщо їм ще тиждень.

— У нас щоденний зв’язок з оператором, — відповів Павел. — Люди ходять на пункт і на захід. Потрібний апарат для дороги.

— А мені потрібний мій апарат, коли я йду. Друга рація у вас де?

— Повернули Ральфу. І зарядник, і крісло. Він підтвердив отримання.

Тео повернув першу лицьовим боком до себе. Даніель почув у цьому запитанні те, чого вчора не було на талоні: позичені речі могли знадобитися власникові раніше, ніж вони закінчать свої справи.

— Нам потрібна до вісімнадцятого дня, до полудня, — сказав він. — Сімнадцятого звіримо повернення. Якщо не знайдемо іншої — все одно повернемо цю.

— «До полудня» означає в мене на столі. Не в дорозі до мене.

— На столі.

Тео відкрив журнал. Павел запропонував два контрольні виклики щодня, показав їхні вільні години. Власник відсунув ранкову: у цей час мав виходити сам. Зупинилися на 10:45 та 17:45, після сеансів зі складом і до Маркової розмови з дочкою. Якщо власник на посту, його дорослий черговий приймав перевірку за тим самим номером. Це було записано поруч, із позначкою Тео.

Даніель прочитав новий строк. Тео підписав обидва примірники о 09:05 одинадцятого дня й тільки тоді повернув апарат Павелові.

— Ремінець натягніть так, щоб не тягнув гніздо. Там уже одного разу лагодили.

Павел зібрав речі. Даніель помітив, як старанно той укладає шнур у сумку. Сам він узяв лише аркуш; ліву руку беріг під курткою. Від пункту Тео до депо пройшли без поспіху. На вході Софія тримала відчинені двері Аді, яка ставила відро для миття. Ранкові працівники ще не повернулися.

Марк сидів біля станції. О пів на дев’яту він уже поговорив із Люсі через погоджений дорослий канал. Залишив біля мата запис її наступної зміни.

— Попросила не казати щоразу, що все добре, — сказав він Даніелеві. — Я сказав, що поснідати ще нема чим. Тепер веліла ввечері повідомити, чи поїв.

— Повідомиш.

— Якщо Ніна видасть.

Ніна почула й підняла порожню миску. Марк сховав усмішку, нахилившись до сумки.

До десятої Бен із Леоном відпрацювали першу зміну. Замість того щоб одразу брати візок, здали табель і повернулися перепочити. Отримувати їжу пішли пізніше, разом із Адою. Даніель лишився вдома: Емма вже розклала його звичайний набір для перев’язки.

— Сідай так, щоб я могла підійти зліва.

Він пересунув стілець правою. Вона зняла стару пов’язку, не стала хвалити край рани лише за те, що він не погіршав. Даніель дивився на її пальці, доки вона не попросила відвернутися: він починав подавати плече вперед і заважав.

— Учора не тягнув, — сказав він.

— Учора двічі підпирався, коли вставав. Я один раз бачила. Ти скільки?

Він пригадав край столу й не відповів одразу.

— Ще один.

— Тоді лишаємо два. Сьогодні встаєш із правого боку.

На краю стола лежали дві серветки, рулон бинта, дві пари рукавичок і відміряний розчин. Після догляду Емма прибрала використане й занесла витрату. Таблеток не брала. Цей набір повторювався раз на день за чинним листом, доки не буде нового огляду; на інших людей його мовчки не розписували.

Даніель спробував застебнути манжет правою. Ґудзик ковзав по тканині. Емма дочекалася третьої спроби, взяла край рукава.

— Це можна доручити, — сказала вона.

— Уже доручив.

— Після третьої спроби. Занесу до досягнень.

Він віддав їй манжет. На іншому кінці кімнати Міло звільняв місце під ноги, сидячи на маті. Ерік покликав Ніну до свого кухля. Ніхто з них не був у списку носіїв води.

О 11:20 Бен приніс підписаний лист видачі, а Леон з Адою — останній ящик. Ніна розклала вміст партіями, перевірила двісті сім порцій і підписала прихід. Даніель дочекався, поки вона закриє приймання, тоді взяв свою тарілку. Це був пізній сніданок; обід мали видати перед пообідньою зміною, вечерю — після неї. На кожен прийом відділили двадцять три порції, решта лишилася на наступні дні.

Бен розгорнув табель. Дві ранкові години кожного були підтверджені пунктом. Марк з Адою мали вийти після обіду, а не на голодний шлунок. Дорога й повернення стояли окремо, щоб у домашньому графіку не з’явилося вільних людей о четвертій рівно.

Того дня, почувши підтвердження Рене, Павел записав третій добовий у роботі з дев’ятої. Даніель не йшов дивитися на кожну заміну. Він спитав про зміну й доступ до складу, дочекався відповіді, а потім пішов забрати свій рушник. Увечері Олівер особисто прийняв ключ і журнал о двадцять першій; нічний вартовий підтвердив зовнішні входи. Марк лишив інструмент біля мата й ліг.

Наступного ранку власна станція попросила звичайного живлення. Павел перевірив третій домашній акумулятор, уперше поставив його до станції й написав дату початку використання — дванадцятий день. Заряджений резерв лишився поряд, попередній робочий готували до районного заряду. Вони міняли їх за перевіркою, з одним справним при станції й другим, доступним до заміни; навички Даніеля до цього запису не мали стосунку.

Даніель тримав папір, поки Павел перевіряв окремий прилад із чотирма AA. Дві встановлені не витримали тесту. На їхнє місце пішли дві останні свіжі. У пакет до повернення додали два щойно зняті до двох старих розряджених; пакет лишився підписаним, не запасним живленням.

— Скільки тепер свіжих? — спитав Даніель.

— Жодної. Установлених чотири. Цей пакет не відкривай, коли поспішатимеш.

— Я спершу тебе покличу.

— Коли поспішатимеш, теж.