Розділ 1. До вечері

Ніна повернула порожню миску догори дном. З-під краю випала крихта, і вона підхопила її пальцем, перш ніж витерти стіл.

— Це все, — сказала вона.

Даніель посунув папку, звільнивши місце. Міло вже забрав свою чашку. Біля дверей стояли черевики, які хтось нарешті поставив парами; лише один дитячий лежав носком до стіни. Даніель нахилився, розвернув його правою.

— До обіду?

— До обіду теж усе. Вісімнадцять порцій зранку поділили на двадцять трьох. Ділити вдруге нема чого.

Ніна забрала миску. Не стала чекати, поки він запропонує залишити без їжі дорослих. Даніель торкнувся застібки папки й відпустив. У прозорому футлярі за внутрішньою обкладинкою лежала картка, яку він не показав учора. Зараз йому хотілося сховати папку подалі й зайнятися чимось, що можна довести до кінця за день.

— Районний пункт відповів? — спитав він.

— О пів на одинадцяту буде людина, яка вирішує видачу. Павел лишив їй наш номер. Не замовлення. Номер.

Бен поставив на стіл свій аркуш. На звороті була вчорашня дорога до депо. Другий, зі східними заявками, лишився в кишені.

— До пункту можна пройти дворами. Я бачив вхід позавчора, сьогодні перевіримо.

— І повернення, — сказав Леон із дверей. — З водою я через той паркан не перелізу. Навіть якщо хтось дуже добре намалює стрілку.

Даніель підвівся. Ліве передпліччя відгукнулося під пов’язкою; він прибрав руку від краю стола, на який устиг спертися.

— Підемо втрьох. Я говоритиму. Ви спершу подивіться, чим забирати.

— Говорити може й Ніна, — відповів Бен.

— Вона прийматиме тут. Хочу побачити, що ми обіцяємо за їжу.

Ніна принесла свій лист і написала вгорі число. Поруч із водою стояло сто сімдесят п’ять літрів. Нижче лишила порожнє місце для приходу.

— Не підписуй за всіх, — сказала вона. — У мене люди на догляді, на посту й ті, хто сьогодні просто має поспати. Візьмеш їх до свого списку — тут роботи не поменшає.

Даніель кивнув. Павел прийняв відповідь пункту о 10:32: прийти до східного двору, взяти запис домашнього складу; можлива обмежена видача, доставки немає. Він повторив адресу. На окремому аркуші лишив години зв’язку з депо. Том стояв там на зовнішніх входах, Рене — при панелі. Ніхто з них не міг стати їхнім четвертим носієм.

Емма перехопила Даніеля перед виходом.

— Сумку на праве плече. Якщо треба щось важке — поставиш і покличеш.

Він показав порожню праву долоню.

— У мене сьогодні папір.

— Папір теж не робить тебе дворуким.

Вона поправила ремінь, який тиснув на край пов’язки, й відійшла до Еріка. Даніель дочекався, поки двері звільняться, і вийшов за Леоном.

На першому повороті стояв чужий таз із мокрими рушниками. Бен обійшов його, потім вернувся й пересунув до стіни: назад вони мали йти з візком. Леон перевірив хвіртку на іншому кінці двору. Вона відчинялася всередину, і старий квітковий ящик не давав стулці розійтися до кінця. Господарка визирнула на скрип.

— Ми повернемось із водою, — сказав Даніель. — Можна поставити ящик збоку до четвертої?

— Мені його потім хто поверне?

Леон уже тримав один край.

— Я. Якщо ви покажете, де він стояв, щоб потім не вийшло, що квіти росли навпроти.

Вона показала світлий прямокутник на плитці. Леон переніс ящик. Бен запитав, чи є в господарки своя вода. Вона сказала, що забиратиме завтра з сусідкою, і попросила лише зачинити хвіртку. Напарник не вписав її до їхніх двадцяти трьох.

За наступним будинком шлях звужувався між двома зсунутими огорожами. Даніель пройшов першим, дивлячись на шви кладки, а не викликаючи Огляд. На землі лежала свіжа цегляна крихта. Він відступив і попросив Леона перевірити довший обхід. Там лишався широкий прохід через арку. Додаткові шість хвилин довелося прийняти відразу.

Біля пункту люди стояли з різною тарою. Чоловік із двома відрами тримав місце жінці, яка пішла забрати дитину. Порожню каністру перевертали на сонці, намагаючись знайти вм’ятину, через яку вона текла. Даніель лишився за останньою парою. Бен пішов до службових дверей показати номер, повернувся й став поруч.

— Приймуть після цієї видачі. Без черги воду не дадуть.

— Нам із чергою, — сказав Даніель.

Леон сів на низьку огорожу. За десять хвилин підвівся, щоб не заважати жінці поставити відро. Даніель не сідав: місце було вузьке, а з землі довелося б вставати з опорою на руку. До службового столу їх покликали близько полудня.

Жінка за столом прочитала Нінин лист. Під ним лежали заявки інших будинків. Вона перевірила двадцять трьох у депо, окремо шістьох у клініці й п’ятьох у коледжі, потім підсунула назад.

— Для цих одинадцятьох тут не замовляєте?

— Їх годують там, — відповів Даніель. — Ми підтверджуємо місця щодня. Ця видача для тих, хто вдома.

— Сьогодні можу відкрити сорок шість порцій. Воду — сто вісімдесят літрів. Усе забираєте самі. Завтра велика партія, якщо є кому працювати.

Вона показала двір за вікном. Там стояли ящики, які треба було розібрати за адресами; під навісом чоловік безуспішно намагався прочитати промоклу бирку.

— Вісім годин роботи людей на день. Не вісім людей. Дві години удвох уранці, дві удвох по обіді. До п’ятнадцятого дня включно, потім нове погодження. За це дві наступні видачі їжі й одна води. Починаєте завтра.

Даніель прочитав перелік робіт. Перенесення малих ящиків, сортування, очищення проходу. Окремо було зазначено: не розбирати пошкоджені конструкції.

— Дорога й наш домашній караул сюди не входять?

— Не входять. Я плачу за роботу тут.

— Якщо пост закриває шлях, ми повідомляємо й домовляємося про заміну. Не посилаємо людину через закритий прохід, щоб табель був повний.

Жінка підняла очі.

— А їжа на той день?

— Уже видане не забираєте. Наступну видачу вирішуємо разом із боргом. Запишіть.

Вона трохи посунула нижній аркуш і дописала умову. Бен сперся пальцями на стіл.