Глава п'ята.

Ранок у заміському будинку був мирний і теплий, світло ковзало крізь фіранки, надаючи кімнаті затишне сяйво. Селена прокинулася раніше за всіх, як завжди, і тихо вийшла з кімнати, щоб не розбудити решту. Вона намагалася якнайшвидше зібратися, але на її обличчі все одно залишався слід сну — трохи розпатлане волосся і погляд, який відразу видав її небажання розпочинати новий день. Коли вона пройшла через кухню, в якій було ще порожньо, і попрямувала до вітальні, вона помітила Еміля, який сидів за столом, з чашкою кави в руках. Його погляд одразу ж попрямував на неї.
- Доброго ранку, Сирено, - сказав він з легкою усмішкою, підводячи погляд від своєї чашки. - Ти виглядаєш... мило вранці.
Селена трохи застигла на місці, мить обмірковуючи, як відповісти. У її голові промайнуло, що Еміль, можливо, просто сміється з неї, але він явно не був у тому настрої.
- Я просто прокинулася, - відповіла вона, не збираючись ускладнювати розмову. Еміль не образився, а лише посміхнувся, підводячись і прямуючи до неї. Його кроки були впевнені, але легкі, ніби в цьому будинку все було йому знайоме, і він почував себе як удома.
- Ну, ти явно не виглядаєш як зомбі. — Він підморгнув, і Селена на мить розгубилася, але потім відчула, як напруга трохи спала. Це було несподівано. Це був просто Еміль — веселий та невимушений.

В цей час пролунав шум у коридорі, і решта почали збиратися. Один за одним зі своїх кімнат вийшли Калія з Тимуром, а за ними і Ервін з Ельдаром, шумно обговорюючи щось дорогою. У хаті одразу стало шумно і весело.
— Хтось питиме каву? — спитав Ервін, увійшовши до кухні. Він був у гарному настрої, як завжди, і одразу ж подався до кавоварки. Еміль пішов до столу, сідаючи на вільне місце, і продовжував жартувати з друзями, поки ті збиралися за столом.
— Ти не сказала, що я зробив тобі ранковий комплімент, — повернувся він до Селени. — Правда, я думав, що ти мене заморозиш за це, а ти якось відреагувала спокійно.
Селена відчула, як його слова трошки змусили її забаритися, але цього разу вона не відповідала з холодом.
— Не всі компліменти погані, — сказала вона, на мить послабивши свій звичний захист.
Сміх, шум і розмови тривали, і, хоча Селена все ще відчувала себе трохи осторонь, все це трохи розігріло її, незважаючи на спроби зберігати дистанцію.

Селена не могла втриматися від легкої посмішки, коли вона побачила, як Ервін та Ельдар затіяли жваву суперечку за столом. Все це здавалося якимось магічним — тут, у цьому будинку, все було не так, як у неї вдома.
Вона звикла до тиші, до самотності, але тут, у компанії людей, які були її родичами лише за дивним збігом обставин, все здавалося ненапруженим.

Вона сіла за стіл, лишивши свої думки на потім. Еміль з хитрою посмішкою продовжував дражнювати її, але тепер, замість того щоб відповісти вістрям, як завжди, вона мовчала, лише спостерігаючи за тим, що відбувається. Він помітив це і трохи примружився, ніби задумавшись, що могло її так змінити.
Тим часом Калія сідала поруч із Тимуром, і вони почали обговорювати, що приготувати на сніданок, а в повітрі лунав запах свіжоспечених булочок. Атмосфера будинку була теплою та затишною, незважаючи на невимушену суєту. — Я наполягаю, що варто приготувати омлет із сиром. Але тільки якщо хтось із вас вирішить теж замісити тісто, — заявив Ервін із впевненістю, яка була властива йому в будь-якій ситуації. Ельдар пирхнув і глянув на нього з подивом.
- Омлет - це для дітей, Ервін. Ми тут уже майже дорослі, давайте щось серйозніше. Я, наприклад, пропоную млинці. З ягід. І з медом.

Селена відчула, як її звична холодність починає трохи танути під цими легкими веселощами. У її серці щось здригнулося, і вона не могла зрозуміти, що саме. Це було дивно.

Все, що відбувається, — розмови, сміх, навіть погляди, які вона ловила від Еміля — щось викликало в ній відчуття легкості, яке вона давно не відчувала. Коли вони сіли за стіл, Селена не могла не помітити, як Калія спритно жартує з Тимуру, а той у відповідь відповідає сарказмом. Все це здавалося їй як маленька сцена з фільму, де вона просто спостерігає з боку, будучи частиною всього, але в той же час не зовсім належала цій реальності.
— Ти ж не збираєшся цілий день сидіти, правда? — раптом спитав Еміль, потягаючись на стільці, спостерігаючи за нею з якимось натяком на сміх у очах. Селена не встигла відповісти, як на неї обрушилася ще одна фраза, черговий штрих у їхньому нехитрому спілкуванні.
- Ну, давай хоча б спробуємо не вдавати, що тобі не подобається бути тут, - продовжив Еміль з усмішкою, і, хоча його слова були вимовлені з легкістю, у них була якась щирість, яка знову змусила її запитати.
Тимур якраз у цей час підвівся, несучи з собою порожню чашку, і Калію, після невеликої розмови про завтрашній день, знову повернуло до спілкування з Ервіном. Але її думки, як і раніше, кружляли довкола того, що Еміль говорив. Що, якщо він не просто фліртує з нею, а реально намагається побачити за її холодністю щось більше?
Селена вже ухвалила рішення. Вона вирішила не залишати все це поза увагою, хоча все ще відчувала легке занепокоєння. Все ж таки вона звикла контролювати свої емоції, але цього разу, можливо, потрібно було просто відпустити ситуацію. Вечір з друзями, відпочинок, свіже повітря.
Можливо, їй справді не варто відмовлятися. Вони пішли до озера, і дорога була несподівано тихою, майже порожньою, тільки шелест листя та спів птахів. Еміль йшов поряд з нею, і Селена відчувала його присутність у кожній тіні, у кожному звуку, який він творив своїм рухом.
- Ти знаєш, - сказав він з легкою усмішкою, поглядаючи на неї, - ти насправді набагато цікавіший, ніж я думав. Не така холодна, як здається.
Селена кинула на нього швидкий погляд. Його слова трохи збивали її з пантелику, і вона не могла зрозуміти, що саме він мав на увазі. Все ж таки вона не була відкритою людиною, але з якихось причин це його не відштовхувало.
— Я не холодна, — стримано відповіла вона. — Просто волію тримати свої почуття при собі.
Еміль, не відводячи погляду, трохи сповільнив крок. Його очі блиснули з грайливим відтінком.
- Це трохи нудно, - сказав він, роблячи паузу. — Люди, які завжди закриті, не можуть бути справді цікавими. Але, можливо, ти мене здивуєш.
Селена відчула, як її серце трохи прискорено забилося. Вона ненавиділа, коли її намагалися зрозуміти надто швидко, але, схоже, Еміль зовсім не збирався її відпускати.
- Ти помиляєшся, - відповіла вона, трохи холодно, намагаючись приховати хвилювання. — Я просто не думаю, що відкритість це потрібна річ.
Він пирхнув, ніби не погоджуючись із її словами.
— А ти колись пробувала бути просто собою? — його голос пом'якшав. — Не думаю, що ти така потайлива, як здається. Це просто спосіб захиститись.
Вона зупинилася на мить, обмірковуючи його слова. Він був наполегливий, це точно, але в його словах було щось, що зачепило її.
— Я не приховую себе, просто не бачу сенсу ділитися всім підряд, — сказала вона. — Потрібно знати, що і коли можна сказати.
Еміль кивнув, і його погляд став трохи серйознішим, наче він замислився. Він крокував поруч, але тепер, здається, був певною мірою поважав її межі.
— Ти знаєш, Селено, мені просто цікаво, що ховається за цим холодним фасадом. Я впевнений, що під ним є багато цікавого, — додав він із легкою усмішкою, але вона відчула, що в його словах було щось щире.

Селена відчула, як її щоки трохи почервоніли, але вона намагалася не показати цього. Все-таки його наполегливість трохи дратувала, але водночас змушувала її замислитись.
— Можливо, ти колись це дізнаєшся, — відрізала вона, не збираючись показувати більше емоцій. Еміль засміявся, але в його сміху не було злості. Це була просто легка, невимушена реакція, наче гра.
— Мабуть, я чекатиму, — сказав він, його голос звучав із ледь помітним флертом. — Але ти знаєш, мені здається, мені варто бути терплячим. У цей момент вони підійшли до озера.

Тиша знову запанувала навколо, і Селена з полегшенням відчула, як її плечі трохи розслабляються. Еміль продовжував йти поруч, але тепер, можливо, він зрозумів, що не варто надто сильно давити на неї.
Селена стала на березі озера, відчуваючи, як свіже повітря наповнює її легені. Еміль зупинився поруч, а тиша, що настала після їхньої розмови, стала набагато комфортнішою. Вода в озері відбивала світло раннього ранку, і все навколо здавалося мирним і заколисуючим. Але в її голові все ще крутилися думки про те, що Еміль, незважаючи на всі спроби, так і не дав їй повного спокою. Еміль, що стояв поруч, як би не помічав її напруженості.