Розділ 7 ФІНАЛЬНИЙ АКОРД

Повітря в “Ямі” стало настільки густим від статичної електрики, що кожен подих обпікав легені. Аргус, чия голограма розрослася до велетенських розмірів, простягнув свої цифрові руки до сфери, де згасала Еліза.

- Запізно, Марку! - прогримів він. - Алгоритм незворотний. “Монохром” - це не просто програма, це нова природа світу. Людям не потрібна свобода, їм потрібен спокій. І я дам їм цей спокій... назавжди.

Марк відчував, як золоте світло в його венах пульсує в останньому, відчайдушному ритмі. Його тіло палало. Він знав: якщо вивільнить усе зараз, від нього самого може нічого не залишитись.

- Ти помиляєшся, Аргусе. - прошепотів Марк, міцно стискаючи рукоятку вилучувача. - Спокій без почутів — це смерть. А ми ще хочемо жити.

Він зробив крок вперед. Мисливці кинулися на нього, але Нара, вихопивши останню аналогову димову шашку, створила завісу, відрізавши їх на кілька секунд.

- Давай Марку! Роби те, заради чого прийшов! - крикнула вона крізь кашель.

Марк притиснув вилучувач до поверхні сфери. Його очі світилися чистим золотом, а з-під ніг почали розходитися тріщини в стерильно-білій підлозі.

- Елізо! - закричав він, звертаючись не до тіла в рідині, а до тієї іскри, що ще жевріла в її свідомості. - Пам’ятаєш метелика? Скло має розбитися!

Він натиснув кнопку “реверс” і викрутив регулятор на максимум.

Замість одного удару, Марк почав передавати їй усе. Не просто енергію, а кожен спогад, який він вкрав у неї, і кожен свій власний: страх падіння з вікна, смак синтетичної кави, яку він колись любив, почуття провини за роки служби корпорації, і нарешті, ту дивну, нову ніжність, яку він відчув до цього недосконалого світу.

Сфера завібрувала, чорні нитки, що виходили з Елізи, почали світлішати. Вони не просто зникали — вони перетворювалися на провідники. Весь ефірний потік, який корпорація збирала десятиліттями, раптом змінив полярність.

- Що ти робиш?! Ти знищиш мережу! - закричав Аргус. Його голограма почала йти “цифровим снігом”, спотворюючись і втрачаючи людську подобу.

- Я повертаю почуття законним власникам, - відповів Марк.

Скло сфери тріснуло. Рідина почала виливатися, але замість того, щоб впасти на підлогу, вона перетворилася на дрібний золотий туман. Еліза повільно опустилася на руки Марка. Її очі розплющилися. Цього разу в них не було порожнечі. У них була ціла палітра всесвіту

В ту ж мить по всій вежі, по всьому місту, по кожному терміналу пройшла надпотужна хвиля. Це не був збій. Це був спалах реальності.

У Ньо-Ефірі мільйони людей раптом зупинилися. Їх лінзи згоріли, але замість темряви вони побачили... світ. Справжній захід сонця, який пробивався крізь смог. Вони відчули запах дощу, який раніше здавався вологістю. Вони відчули біль, який замовчували роками, і любов, яку не купували за одиниці ефіру.

Аргус видав останній, спотворений звук, схожий на скрегіт металу, і розсипався на тисячі тьмяних пікселів. Система “Монохром” згоріла, залишивши після себе лише тишу.

В “Ямі” панував напівморок. Світло від резервних генераторів було слабким, але воно було справжнім.

- Ти врятував мене... - прошепотіла Еліза, торкаючись обличчя Марка.

- Ми врятували одне одного, - відповів він. Золоте світло в його венах згасло, але всередині залишилося щось набагато міцніше.

Нара підійшла до них, витираючи обличчя від кіптяви. Вона подивилая на свої руки, які тепер здавалися не просто інструментами для виживання.

- Місто прокидається, - сказала вона. - і воно буде дуже злим. І дуже голодним до правди.

Марк допоміг Елізі підвестися. Він знав, що попереду ще довгий шлях. Корпорація не зникне за одну ніч, а люди, які раптом почали відчувати, будуть налякані. Але коли вони вийшли з підземелля і побачили, як над горизонтом міста встає перший за сотню років справжній світанок, Марк зрозумів. Баланс більше не нульовий. Він став нескінченним.