Розділ 6 СПУСК У БЕЗОДНЮ

Шлях до “Ями” пролягав через “вени” міста — покинуті технічні тунелі, де століттями накопичувався бруд і цифрові відходи. Нара йшла попереду, впевнено орієнтуючись у темряві завдяки своєму механічному оку. Марк ішов слідом, відчуваючи, як з кожним метром занурення тиск на його свідомість зростає.

- Чим нижче ми спускаємося, тим менше там повітря і більше “глушилок”, - прошепотіла Нара, зупинившись біля масивної герметичної заслінки. - Тут починається територія “тіней”.

- “Тіней”? - Марк перевірив свій вилучувач, який він перепаяв разом із Нарою. Тепер пристрій мав працювати на віддачу, а не на поглинання.

- Це колишні елітні бійці, які занадто довго користувалися пакетом “Безсмертя”, - пояснила вона, зламуючи замок за допомогою аналогового щупа. - Їх тіла відторгли органіку. Тепер це просто дрони з людськими мізками в банках. Вони не відчувають болю, страху чи жалю. Тільки наказ.

Двері зі скрипом прочинилися, випускаючи хмару крижаного, стерильного повіиря. Перед ними розкинувся величезний зал, заповнений рядами прозорих капсул. Усередині кожної пульсував слабкий сірий ефір.

- Це і є “Яма”? - Марк здригнувся.

- Це лише передпокій. Тут вони тримають “сировину”.

Раптом світло в залі спалахнуло синім. Зі стелі беззвучно спустилися три постаті. Вони не мали облич — замість них були гладкі металеві пластини з однією червоною лінзою посередині. Замість рук — довгі маніпулятори, що закінчувались випромінювачами.

- Порушення периметра, - проскреготіли динаміки одночасно. - Співробітник Марк Соренс. Статус: підлягає утилізації.

Нара кинулася в бік, вихоплюючи стару електромагнітну гранату, але перша “Тінь” була швидшою. Металевий хлист вибив зброю з її рук, притиснувши жінку до стіни.

- Наро! - крикнув Марк.

Він відчув, як золоте полум’я в його грудях спалахнуло від люті. Він не став піднімати вилучувач. Він просто простягнув руку вперед і уявив, як код, що тече в його венах, перериває потік енергії ворога.

- Вимкнути! - прохрипів він.

З його долоні вирвався не промінь, а хвиля спотвореної реальності. Коли вона торкнулася “Тіней”, їхні рухи стали смиканими. Червоні лінзи почали блимати. Марк бачив крізь метал: він бачив залишки людських нервів, затиснутих у лещата мікросхем. Він послав їм не біль, а спокій. Те, чого ці істоти не знали десятиліттями.

Механічні монстри на мить завмерли. Їх системи не могли обробити такий тип даних. Одна “тінь” просто впала на коліна, її маніпулятори безсило опустилися.

- Швидше! Поки вони не перезавантажилися! - Гукнула Нара, вириваючись із захвату.

Вони пробігли крізь зал до ліфта, що вів у саму глибину.

Мінус десятий рівень зустрів їх тишею, від якої закладало вуха. Тут не було капсул. Тільки одна велика сфера в центрі, обплутана тисячами дротів. У середині сфери, в густій прозорій рідині, висіла Еліза.

Вона виглядала, як привид. Її волосся плавало навколо обличчя, а шкіра була вкрита дрібними сенсорами. Але найстрашніше було те, що золоте сяйво навколо неї зникло. Замість нього з її грудей виходили пульсуючі чорні нитки, які йшли в головний кабель системи.

Аргус стояв перед сферою. Його голографічне тіло було величезним і яскравим, як ніколи.

- Ти встиг саме вчасно Марку, - промовив він, і його голос резонував від самих стін. - “Монохром” активовано на 98%. Еліза Грей більше не джерело. Вона — фільтр. Тепер вона перетворює життя на попіл.

- Відпусти її, Аргусе. - Марк підняв свій перероблений вилучувач. - Ця магія не твоя.

- Вона належить тому, хто вміє її використовувати. Дивись, що вона робить з містом.

Аргус змахнув рукою, і на стінах з’явилися трансляції з верхніх рівнів. Люди на вулицях почали зупинятися. Їх обличчя ставали масками. Неон гаснув, перетворюючись на монохромний білий шум. Світ втрачав глибину.

Еліза всередині сфери розплющила очі. Але в них не було золота. Тільки порожнеча.

- Марку... - її голос пролунав прямо в його голові. - Вбий мене. Це єдиний спосіб розірвати ланцюг.

Марк подивився на накопичувач у його руках. Він знав, що вона має рацію. Але він також бачив спогад, який вона йому залишила: метелик не має вмирати. Він має розбити скло.

- Я не вб’ю тебе, Елізо. - сказав Марк, роблячи крок до сфери, не звертаючи уваги на Мисливців, що виходили з тіні за його спиною.

- Я поверну тобі те, що ти дала мені.

Він переключив вилучувач у режим повного викиду.