Розділ 4 ПАДІННЯ В РЕАЛЬНІСТЬ

Падіння здавалося вічністю. Вітер бив в обличчя, вириваючи з очей останні краплі штучного лазуру. Марк бачив, як мимо пролітають поверхи — розкішні пентхауси, де люди спали в капсулах золотих снів, середні рівні з їхніми нескінченними офісами і нарешті, темна безодня нижнього міста.

Золоте світло з вилучувача, що був притиснутий до його грудей, раптом розширилося, створюючи навколо нього щось на кшталт кокона. Удар об дах старого складу був важким, але не смертельним. Скляна стела розлетілася, і Марк звалився на купу іржавих контейнерів, засипавши їх крижаним дощем із осколків вежі Корпорації.

Він лежав нерухомо, вдихаючи густе, важке повітря, яке пахло металом, цвіллю та справжнім димом. Його тіло боліло так, як ніколи раніше — чіп стійкості більше не придушував сигнали про пошкодження. Це був чистий, аналоговий біль.

- Живий... - прохрипів він, спльовуючи кров.

З темряви кутів складу почувся шурхіт. Марк напружився, намацуючи рукоятку вилучувача, але той був порожнім. Золоте сяйво згасло, залишивши лише слабке мерехтіння на стінках накопичувача.

- Гляньте на нього, - пролунав чийсь голос, хрипкий і недовірливий. - Костюмчик від “Ефір-Софт”, пристрій колектора... Але падає як звичайний смертний.

Марк підвів голову. Його оточили постаті в лахмітті. Їхні обличчя не мали того глянцевого сяйва, до якого він звик. Це були “нульові”. Ті, хто жив поза системою, хто навчився дихати смогом і їсти синтетичну кашу без смакових плагінів.

У центрі групи стояла жінка з коротко стриженим сивим волоссям і очима, що світилися дивним червоним відблиском — не магічним, а механічним. Старий протез ока.

- Ти Марк Соренс, - сказала вона, і це не було питанням. За твою голову вже призначено нагороду, від якої в половини цього району почнеться цифрове божевілля.

- Я не ... не повернуся туди, - Марк спробував піднятися, але ноги зраджували.

- Звісно, не повернешся. Аргус не приймає назад браковані деталі. Він їх переробляє.

Жінка підійшла ближче й глянула на вилучувач у його руках.

- Ти приніс сюди щось, чого ми не бачили десятиліттями. Дика магія. Вона смердить життям.

- Мені потрібно... знайти Елізу Грей, - видавив Марк. - Я забрав у неї те, що не зміг утримати.

Жінка засміялась холодним, сухим сміхом.

_ Елізу вже забрали Мисливці, дурню. Аргус знав, що ти підеш до неї. Тепер вона в “Ямі” - лабораторії під вежею, де вони вичавлюють із неї залишки душі.

Серце Марка пропустило удар. Це відчуття було сильнішим за біль у зламаних ребрах.

- Слухай мене “нуль”, - Марк схопив жінку за край куртки. - Ви хочете, щоб це місто знову почало бачити кольори? Без підписок? Без Аргуса?

- Ми хочемо просто вижити, колекторе.

- Виживати — це те, що ви робили досі. Я покажу вам, як перемогти. У мене в крові — код, який вони не можуть зламати. Але мені потрібна допомога. Мені потрібен доступ до ваших аналогових мереж.

Жінка довго дивилась на нього. Потім вона сплюнула на підлогу і простягнула руку.

- Мене звати Нара. Ласкаво просимо на дно, Марку. Тут немає магії, зате тут ніхто не виставить тобі рахунок за повітря.

Десь далеко над ними, крізь розбиту стелю, Марк побачив промені пошукових прожекторів. Мисливці почали зачистку сектора.