Глава 2 КОЛІР БОЛЮ

Пристрій “Ефір- 3000” у руках Марка почав вібрувати — не механічно, а так, ніби всередині металевого корпусу билося чиєсь серце. Марк міцніше стиснув ручку пристрою, намагаючись ігнорувати піт, що виступив на чолі. Це було професійне порушення: коллектор не повинен відчувати опір. Ефір — це лише цифри. Боржник — це лише об’єкт.

- Не робіть цього, - голос Елізи був тихим, але він прорізав гул апарата, як гостра бритва.

- Ви не просто забираєте ресурс. Ви розриваєте зв’язок, який тримає мене при житті.

- Я просто вилучаю товар, за який не сплачено, - відчеканив Марк, хоча його власний голос здався йому чужим, немов він належав несправному роботу.

Він натиснув на гачок.

Зазвичай вилучення відбувалось миттєво: короткий спалах, легикий звук “пш...ш...ш”, і боржник обм’як паперовою лялькою, втрачаючи кольоровість. Але не цього разу.

Коли синій промінь вилучувача торкнувся золотистого марева навколо дівчини, кімнату наповнив звук, схожий на крик тисячі розірваних скрипкових струн. Повітря миттєво стало в’язким, як сироп. Марк побачив, як золоті нитки почали з болем вириватися з тіла Елізи, закручуючись у вихор біля розтруба апарата.

Дівчина зціпила зуби, її пальці вп’ялися в підлогу. Тепле світло в її очах почало згасати, немов хтось повільно прикручував гніт у гасовій лампі.

Раптом екран пристрою в руках Марка вибухнув повідомленнями про помилки:

УВАГА: невідомий формат енергії.

Критичний рівень інтенсивності.

Спроба синхронізації... 10%...40%...

-Що... що ти таке? - прохрипів Марк.

Його чіп “Професійної стійкості” почав шалено пульсувати в потилиці, впорскуючи в кров максимальні дози синтетичного спокою, але вони не допомагали. Через металеву рукоятку в його долоні почало просочуватися щось чуже. Це не був електричний удар. Це було відчуття.

Раптовий напад невимовної туги стиснув його горло. Потім — спалах чистої, майже забутої радості від запаху мокрого асфальту після дощу. Потім — гострий, як ніж, біль від втрати когось чиє ім’я він не знав. Це були емоції Елізи. Її “Дика магія” відмовлялася ставати стерильним кодом. Вона текла крізь апарат прямо в нервову систему Марка, ламаючи корпоративні фільтри.

- Зупини...- Марк хотів розтиснути пальці, але вони прикипіли до металу.

Він на мить заплющив очі й побачив її спогад: маленька дівчинка малює пальцем на запотілому склі, і малюнок раптом оживає, перетворюючись на справжнього метелика, який б’ється крильцями об скло. Це не була графіка компанії. Це була творчість — первісна сила, яку мешканці містечка давно обміняли не зручні підписки.

Останній ривок — і золото зникло.

Кімната вмить стала холодною, потворною та сірою. Еліза впала на коліна. Її шкіра набула кольору бетону за вікном, а вугільний малюнок на стіні осипався чорним пилом.

Марк стояв важко дихаючи. Його пристрій тихо гудів, накопичувач світився не звичним блакитним, а густим, живим золотом.

Він глянув на свої руки. Вони тремтіли. Чіп стійкості в його голові видав довгий, високий писк і... замовк. Вперше за десять років Марк почув тишу у власній голові. І в цій тиші він відчув справжній, фізичний біль у грудях. Це було серце. Воно знову вчилося битися без команди алгоритму.

Він подивився на дівчину. Вона підняла на нього очі — порожні , випиті до дна.

- Тепер ви маєте це, - прошепотіла вона, і в її голосі не було ненависті, лише безмежна втома. - Але ви не знаєте, що з цим робити. Воно спалить вас із середини, Марку. Бо ви — порожня посудина, а це — сонце.

Марк нічого не відповів. Він розвернувся і майже вибіг із квартири, ледь не впустивши важку сумку. На вулиці світ навколо нього почав розсипатися. Лазурове небо Нью-Ефіру йшло тріщинами, оголюючи справжню, брудну пустку над хмарочосами. Його очі більше не вірили лінзам.

Він сів у свій службовий автомобіль і приклав долоню до сенсора.

-Доступ дозволено, - промовив солодкий голос системи, - Марку, ваш пульс підвищений на 42%. Рекомендую активацію пакету “Медитація”. Ціна — 5 одиниць.

- Ні, - відповів Марк, дивлячись на золоте сяйво, що пробивалося крізь шви сумки — Вимкнути все.

Машина рушила в бік верхнього міста, до сяючої вежі корпорації. Марк ще не знав, що за рогом його вже чекає чорний седан без номерів. Мисливці Аргуса отримали сигнал: у системі з’явився небезпечний вірус. І цим вірусом був найкращий колектор компанії.